Я відьма, яку коханий попросив створити любовне зілля

Розділ 61. Хатина Відьми посеред каламутних вод (частина 6).

* * *

... Хоч вона і вчиться, Роуз все-таки бракує здорового глузду.

Нехай навіть він сказав, що питання одруження залежать від неї, зрештою, рішення залишається за ним.

За п'ять днів від найхолоднішого дня зими, коли опівдні пролунає дзвін, в соборі з чудовими вітражами пройде їхня весільна церемонія.

Запрошені, в основному, знайомі Гаріджа. Він говорив, що покличе мінімальну кількість людей, проте в результаті гостей на весіллі буде 74... хоча ні, 75, включно з Тієном.

Підготовка вбрання і взуття, в які пара одягнеться для церемонії, просувається так само неухильно.

Щоразу, коли відьма спостерігала за процесом шиття, вона не могла не думати: «Чи зможу я вдягнути таку сукню і ворушитися в ній?».

Незважаючи на своє занепокоєння, після примірки дівчина виявила, що дійсно здатна пересуватися в цьому вбранні. Майстерність швачки дивовижна.

Роуз передчувала прийдешній день, щоб, нарешті, перемогти свій страх відсутності знань про шлюб.

Однак лист кольору свіжої зелені, що з'явився раптово, збив чаклунку з пантелику.

* * *

З кожним днем час сходу сонця поступово зменшувався. Помаранчеві хмари пливли по фіолетовому небу, потроху змінюючись жовтими.

Щойно натягнувши мантію, Роуз, обережніше, ніж зазвичай, зав'язала шнурки і вийшла до лісу.

«Кар-кар-кар-кар.»

Вона почула, як над її головою видавала звуки ворона. Зробивши тростину з гілки, яку знайшла по дорозі, відьма йшла, зрідка нахиляючись до землі, коли піднімалася схилом. Звук листя, що шаруділо під ногами, відлунням лунав у лісі. Досягнувши місця призначення, Роуз опустилася і розгребла опале листя біля коріння дерева, знайшовши бажаний гриб. Вона зібрала стільки трав, скільки їй було необхідно, поклала їх в кілька кошиків і повернулася в свій будиночок.

Варто було тільки їй розвісити свіжозібрані гриби під карнизом, як до вух долинув дзенькіт дзвіночка, що сповістив про прибуття гостя. Дівчина обійшла хатину і виявила, що в шухляді на іншому боці озера залишився лист.

Щойно вона усвідомила це, помітила, що все навколо занурилося в темряву. Настав час повертатися в маєток. Розвісивши всі гриби, Роуз покинула своє житло і перетнула озеро. Вона витягла човен на берег тонкими ручками і сховала його в глибині кущів. Відкривши поштову скриньку, відьма забрала листи.

Всередині виявилося два конверти.

- ... знову? - Чаклунка нахилилася над одним із них. Її обличчя витягнулося, побачивши букву «Л»...

Зараз вона вже звикла до них. За фактом, чарівниця отримувала новий лист кожні кілька днів. Вона задавалася питанням, чи навмисне це робить та дівчина. Можливо, вона затаїла злість на Роуз через відмову прийняти її в учениці... Проте... у всіх листах йшлося про те, як та особа сильно любить відьму. Насправді, вони зовсім не здавалися загрозливими.

Вони не містили проклять чи талісманів. Оскільки вони здебільшого нешкідливі, Роуз залишила їх в спокої. Правду кажучи, вона насправді нічого не знала про відправницю, навіть адресу, тож не мала змоги надіслати прихильниці прохання зупинитися.

Інший конверт був кольору свіжої зелені.

Гарний почерк, безсумнівно, належить Біллаурі.

Біллаура - принцеса королівства Марджан, яка вийшла заміж за правителя іншої країни. Вона була клієнтом, який попросив Добру Відьму озера створити зілля. Якби Біллаура не вдалася до таких речей, Роуз ніколи не змогла б поговорити, а тим паче вийти заміж за Гаріджа. І, зрештою, чарівниця так і жила б, плекаючи нерозділене кохання.

Крім того, вона дуже рада тому, з якою ніжністю Біллаура розповідала про «Секретне зілля Відьми».

На щастя, їхня дружба може тривати через обмін листами. Оскільки відьма ніколи не обмінювалася листами з дівчиною того ж віку, її серце тремтіло щоразу, коли вона зривала печатку з конверта. Зайве згадувати, що цей трепет відрізнявся від того, який вона відчувала, отримуючи любовні листи від «Л».

Читаючи лист від Біллаури, дівчина збирала квіти, що розпустилися. Коли вона повернулася до них в пошуках розради, її зустріли бутони, що розгойдувалися, у формі дзвіночка.

Однак, після прочитання листа, Роуз заціпеніла.

Шмяк.

Квітка, яку вона зірвала, впала на землю.

* * *

- Т-Т-Т-Т-Тара!

- Цікаво, відколи в мене таке довге ім'я?

Прибувши в маєток, Роуз одразу ж попрямувала до кухні. Служниця, яка наразі займалася готуванням, привітала дівчину яскравою посмішкою.

- Тара!

- Що таке, міледі?

Роуз, міцно стискаючи лист під своєю мантією, повідала їй про дивовижну подію, яку принесла їй послання. Увесь цей час дівчина хвилювалася від страху, що її обзвучать брехухою або піднімуть на сміх. Але Тара швидко відповіла:

- Так. Все абсолютно правильно.

Від шоку відьму почало штормити.

Здивована поведінкою пані, Тара спробувала підтримати її, але та відмовилася від допомоги і, спіткнувшись, пішла в коридор.

* * *

- М-Мона!

Тонкі плечі молоденької служниці, яка заміняла свічки, здригнулися. Вона з жахом озирнулася на Роуз, немов впевнена, що розбудила гнів Відьми.

- Т-так? Що таке? - із сумнівом в голосі запитала Мона, думаючи, що зараз її почнуть вичитувати за якусь помилку.

Роуз занепокоїлася, що подібне може позначитися на їхніх взаєминах. Адже їй вдалося змусити Мону хоч трохи менше боятися себе. Віднедавна.

- Є дещо, що я хотіла б дізнатися.

- Що б це могло бути? - рішуче відповіла Мона. Її спина випрямилася.

Роуз ковтнула - ковток - і поставила те саме запитання, що раніше ставила перед Тарою.

Спочатку, їй здалося, що Мона її не розчула. Однак, за секунду, коли покоївка нарешті опрацювала інформацію, вона відповіла, кивнувши:

- Т-так?... Я... я думаю, це природно...? Загалом, так йдуть справи...

Незважаючи на розпливчасту відповідь, шкода по чаклунці виявилася незрівнянною.

- ... Ем... Міледі?

- Н-ні, все чудово... спасибі, що відповіла...

-Але Міледі... це... ох... обережно! - благала Мона, спостерігаючи за Роуз, що відходила і знову спотикалася на кожному кроці.

* * *

- ... Сафін, - вимовила бліда, як привид, Роуз.

Дворецький, який працював у кабінеті Гаріджа, знизав плечима.

- ... Чи не Міледі це? Вам щось потрібно?

- Чи зручно Вам зараз говорити? Є дещо, що я хотіла б у Вас запитати...

- Звичайно. Що Ви хочете знати?

Сафін сів на диван і розпорядився подати теплий чай, покликавши найближчого помічника.

Дівчина відпила чаю, він зволожив пересохле горло. Потім, закривши обличчя обома руками, вона пробурмотіла:

- І Тара, і Мона відповіли однаково, але... мене це все ще шокує. Це просто неймовірно! - Її голос звучав пригнічено, вона майже плакала.

Сафін повільно погладив відьму по спині.

- Зрозуміло... що трапилося?

- Це один із моїх клієнтів... з нею я обмінююся листами... вона моя знайома...

- Ясно. Це друг Міледі.

- Цікаво, чи можна так її називати... але проблема в тому, що вона... - Роуз, нарешті, дає вою сльозам. Вона пам'ятає зміст листа, який отримала від Біллаури.

{Я не зможу бути присутньою на церемонії, бо вона збігається з місяцем, коли в мене будуть пологи. Однак, я сподіваюся, що це буде найщасливіший день для тебе. Якщо ти не знаєш, як поводитися, просто присягни Гаріджу, сама церемонія закінчиться після поцілунку, що підтверджує вашу клятву...}

- Н-на ц-ц-церемонії буде поцілунок-клятва ...?

- Так.

- Кіа!!! - Роуз із криком схопилася з дивана. Крик сильно здивував її саму.

З червоним обличчям дівчина повернулася до володаря того голосу, що дав їй відповідь. Гарідж. Її очі заблищали від сліз.

- Ч-ч-ч-чому ти тут...?

- Чому? Це мій кабінет.

Розуміючи, наскільки безглуздим є її запитання, відьма міцно затулила рота на замок. Вона справді здивована раптовою появою нареченого.

- Оскільки мене давно вже тут не було, я вирішив повернутися сьогодні додому.

- ... на нещастя для Вас, - розгадавши занепокоєння дівчини, Сафін залишив кабінет із легкою посмішкою на губах, залишаючи Роуз наодинці з Гаріджем.

Залишилися тільки гаряча, як чайник чаклунка та лицар.