Я відьма, яку коханий попросив створити любовне зілля

Розділ 14. Бути відьмою (частина 3).

Шмяк!

Щось вдарило Роуз по спині, змусивши її зупинитися.

Вона щойно повернулася зі столиці, де поповнювала запаси своїх матеріалів. Закінчивши робити покупки, дівчина вже зібралася відплисти на човні, пришвартованому біля лісового озера. Щойно вона сіла в човен і взяла весло, як щось шльопнулося їй у спину.

Здивована, Роуз обернулася...

- Зла Відьма!!! Ми тебе зовсім не боїмося!!!

B кущах стояло кілька хлопчиків і дівчаток. Власники юних голосків підняли руки. Кожен із них стискав у руці грудку бруду, змішаного з тирсою і дрібними гілочками.

- Отримуй!

- A... почекайте...

Перш ніж Роуз встигла щось сказати, один за одним, діти почали кидати в неї бруд. Холодні грязьові грудки потрапляли їй в обличчя і волосся. Безсумнівно, саме це і вдарило її в спину.

Вона відчувала, як бруд стікає по її обличчю. Маленькі шматочки гравію, перемішані разом із рідиною, б'ють по шкірі...

"...це боляче..."

На якийсь час територія навколо озера заповнилася звуками кидків грязьових кульок. Дехто з них потрапляв у воду.

Дівчина стала хорошою мішенню, оскільки вона віддала перевагу не своєму захисту, а захисту нещодавно куплених матеріалів. Її одяг уже вкрився шаром бруду.

На щастя, атака припинилася якраз вчасно, ще б трохи, і вона разом із човном перекинулася б у воду.

...Здається, діти витратили всі принесені з собою грязьові снаряди.

- Як тобі таке подобається!? Ти цього заслуговуєш!!!

Крикнувши їй наостанок образу, вони розбіглися, побоюючись відьминого гніву.

Їй пощастило, у човні бруду не так багато. Більша його частина все ж таки впала в озеро.

Роуз прибрала волосся, що прилипло до обличчя. Уся голова її вкрита брудом. Розібравшись із волоссям, вона витерла бруд долонями зі щік.

- ... Пані Відьма? Що ви робите поза своїм домом? І, що з тими дітьми, які зараз тікали...

Вона підняла обличчя, почувши голос Гаріджа. Він, як зазвичай, ніс кошики.

- ... з таким поспіхом.

Роуз занадто вражена, щоб відповісти. Вона не в силах навіть поворухнути головою, натомість просто продовжує дивитися на нього.

В одну мить Гарідж усе зрозумів, побачивши стан дівчини. Він усміхнувся, але усмішка ця була моторошною.

- ... Дітлахи не позбавлені мужності, мда.

- А? Ем...?

Чоловік підійшов до Роуз і, піднявши, переніс її на землю.

... Занадто багато речей у цьому світі, які вона не може зрозуміти. Зараз у її голові закрутилося безліч знаків запитання.

Подавши свою хустинку чаклунці, лицар мовчки пішов назад у глибини лісу, немов кажучи, що, якщо залишиться тут довше, з нього неминуче вирвуться лайки.

- Еехх... - зітхнула Роуз.

Ще до того, як вона закінчила зчищати з себе увесь бруд, що прилип до неї, повернувся Гарідж... з дітьми.

- Ніііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі!

- Вибачте мене!

- Вах! Відпусти! Відпусти!

- Гей, дядьку, я сказав тобі відпустити їх!!!

Він тримав у руках двох дітей, двоє інших чіплялися за нього, закликаючи відпустити їхніх друзів. Хлопець повернувся з чотирма дітьми.

- Це все...?

- Я здивований, що їх так багато...

Дитячі крики занадто гучні, вони приваблюють лісових звірів.

- Гей, підозрілий дядьку! Ти боягуз! Це нечесно! Відпусти мене!

- Я відпущу вас, щойно ви всі визнаєте свої помилки.

- Нізащо, ми цього не зробимо! Відпусти! - Ця дитина, мабуть, лідер маленького угруповання. Чіпляючись за Гаріджа, намагаючись звільнити свого друга, він досить безстрашно штовхає лицаря.

Роуз ще раз зітхнула:

- Еехх..

Здається, Гаріджу боляче. Ця дитина надто безрозсудна.

- ... вони тут! Ідіть сюди, ну ж бо!

Несподівано в лісі пролунав ще один, уже інший голос. Він не належав жодному з дітей, спійманих лицарем. Схоже, ті, кому вдалося втекти, попередили дорослих.

- ... дивіться! Усі тут! Їх схопили! Допоможемо їм!

Підійшло троє дорослих. Спочатку вони зберігали пильність, але, побачивши реальну ситуацію, спантеличилися.

Забризкана брудом жінка і діти зі слідами бруду на руках. Чоловік, що тримав їх, одягнений у дорожній плащ, але зовсім не виглядає підозріло. Усвідомивши щось, дорослі звернулися до Гаріджа.

- Ми почули, що якийсь підозрілий чоловік збирається викрасти дітей...

- Діти кидали бруд в цю жінку. Велика ймовірність, що ця дія мала односторонній характер. Я переконував хлопців вибачитися за свої проступки, але вони не виявили жодного каяття. Тому в мене не залишилося вибору, окрім як докласти трохи сили.

"Якось це стає надто серйозним...", - у Роуз справді запаморочилося в голові в цей момент.

Вислухавши пояснення, дорослі почервоніли від збентеження й обурення:

- Що ви накоїли!? Не можу повірити, що ви кидалися брудом в людину!

- Але! Ви ж знаєте, вона відьма!? - Дитина вказала на Роуз. Вирази на обличчях дорослих завмерли.

- Ми бачили, як вона вийшла з того будинку! Вона пішла в місто, і я впевнений, вона збирається робити погані речі! Вона напевно хоче викрасти всіх дітей... тому ми вирішили, чи не краще перемогти її першими!?

- Всі ви...! Замовкніть зараз же...!

Доросла жінка прикрила рот своїй дитині. Роуз зрозуміла, що цей жест скоріше викликаний страхом, ніж невдоволенням. Мислення людей щодо відьом не змінилося від часу останнього її візиту до столиці, що стався сім років тому.

- Будь ласка... будь ласка, пробачте цих дітей, о Велика Відьма Озера, вони все ще молоді, тому не знають, що Ви видатна чаклунка... - тремтячим голосом вимовив один із дорослих.

Що вона, на їхню думку, зробить? Використає магію, щоб проклясти їх вічним сном? Перетворить дітей на кроликів?

- В... все гаразд, тож... - її голос відмовляється їй підкорятися. Роуз не спілкується ні з ким, крім своїх клієнтів. Їй стало соромно за себе. Вона не знає, що сказати. У голові порожнеча.

- Не думайте, що, просто похваливши її, ви заслужите вибачення за всі їхні проступки, - раптом сказав Гарідж. Невідомо, чи розрізнив він її нинішній стан. Він продовжив, - не має значення, відьма вона чи ні. Кидатися в людей брудом неправильно.

- Я вже сказав, все тому, що вона до біса дратує!.. Всім це набридло!!!.. Я просто хочу додому!

- Мовчати! Ох уже ця дитина, які тільки дурниці не говорить... - дорослий відважив підзатильник своєму чаду. Його обличчя посиніло, зрівнявшись із відтінком озера.

Дівчина зблідла. Вона перестала відчувати навіть кінчики своїх пальців. Бачачи, в якому шоковому стані перебуває чаклунка, дорослі розгубилися.

- Чому ви себе так поводите...? Пані Відьма коли-небудь зробила щось погане комусь із вас?

Єдиним серед них, хто продовжував говорити спокійно, виявився Гарідж.

- Вона нічого не зробила... поки що.

- Тоді, з якої причини ти сказав, що вона дратує?

Дитина, замислившись над запитанням, одразу ж замовкла. Як то кажуть, язик проковтнув.

- Люди слабкі, тому бояться того, чого не розуміють, - лицар повернувся до Роуз. Вона напружилася, з якоїсь причини їй відчайдушно хотілося уникнути його погляду.

- Можу я розповісти їм про це?

- А? - Роуз не зрозуміла, про що він говорить.

- Зілля, що готує пані Відьма. Можу я розповісти їм про них? Чи, може, це завдасть Вам неприємностей?

- ... Ні, все нормально, - відповіла Роуз тихим, але твердим голосом.

Адже відьми не брешуть. Навіть якщо люди дізнаються про ці зілля, це не викличе в неї жодних проблем. Немає сенсу турбуватися про це.

Заручившись її згодою, Гарідж без вагань запитав селян:

- Ви садите городи?

- Так, ми саджаємо... пшеницю й овочі, - відповіли дорослі, хоча, схоже, це запитання збентежило їх.

- Тоді ви використовуєте інсектицид?

- Звичайно. Ми спалюємо його і дим відлякує комах.

- А компреси на спину робите?

- Так. Хоча вони вважаються розкішшю, на щастя, останнім часом стало легше отримувати ліки. Навіть люди, подібні до нас, можуть користуватися цими перевагами.

- ... Що ж, більшість із цих ліків зроблені пані Відьмою. Я не кажу, що всі вони прийшли від неї, але, схоже, деяким із вас допомогли саме її ліки.

Дорослі зніяковіло подивилися одне на одного. Вони мовчали, бо сказати нічого не могли.

- Природно боятися невідомого, але використовувати цей страх для виправдання побиття невинної людини - найгірше, що будь-хто може зробити. А тепер, вибачтеся, - сказав Гарідж, пильно дивлячись на дітей.

Багато з них заплакали і попросили вибачення, але один бунтівний хлопчик поставився до настанов байдуже.

- Тоді в мене немає вибору, окрім як змусити тебе подумати... в озері.

Лицар підняв хлопчиська.

- Ааа!!! Пробач, пробач, пробач...!!!!

Роуз кинулася до чоловіка, думаючи, що він справді кине дитину в озеро.

- Пане Клієнт, здається, хлопчик уже все зрозумів, та й зі мною все гаразд, тож...

- Ні, цього ще не достатньо.

- Вибачте...!!!!

Після тридцять шостого "вибачте", лицар, нарешті, відпустив хлопчиська. Звільнившись, той швидко схопився за одного з дорослих. Його обличчя було мокрим від сліз.

Оглянувши дітей та їхніх батьків, Гарідж різким голосом вимовив:

- Не тільки відьми, а й люди здатні на зло. Ці люди мають бути покарані за те, що зробили. І ті, й інші - повинні були побачити все на власні очі. Зрештою, ви дорослі люди і повинні приймати правильні рішення.

Дорослі виглядали винуватими і, перш ніж відвести дітей, вони вклонилися.

- Вибачте, це зайняло більше часу, ніж я думав. Вам має бути холодно, - без будь-яких вагань чоловік зняв свій плащ і накинув на Роуз. Це привело її в паніку, адже його одяг може забруднитися.

- Пане Кліє...

-Усе добре. Швидше одягніть його.

Вона деякий час думала, але, ці слова дуже були схожі на наказ. Досить цікаво. Від цих роздумів, її розум, який до цього моменту перебував у вельми заплутаному стані, миттєво прояснився.

- Спасибі, що позичили мені його... ах, а також за сьогоднішнє...

Якби вона була сама, не змогла б нічого змінити. Вона була б надто налякана, щоб розлютитися чи засмутитися. Зрештою, найімовірніше, дівчина просто перетерпіла б катування, а потім повернулася б розпатланою і брудною назад у свою хатину.

Клеймо "Відьми Озера", існує ще з часів її бабусі, якщо подумати... можливо, цьому і можна було б покласти край.

- Нема проблем. На щастя, Ви не сильно постраждали, - він допоміг їй витерти бруд, що прилип до тіла. Відчуваючи його допомогу, дівчина відчула себе домашнім улюбленцем, але все одно дозволила йому, незважаючи ні на що, це зробити. Після випаровування вологи бруд став сухим і хрустким. Щоразу, коли Гарідж гладив дівочі щоки, той шматочками відвалювався.

- У Вашому домі є ванна?

- На жаль, ні.

- Що ж, без проблем, можете скористатися моєю.

- Є проблема...

- ... ходімо, я допоможу закип'ятити воду.

- Якщо це жарт, то припиніть негайно!

Після цих слів Роуз між ними повисла тиша. Вона не могла дозволити собі поглянути на нього, побоюючись втратити здатність твердо приймати рішення.

- ... Що таке? - невпевнено заговорила дівчина.

- Пані Відьма, щоразу, коли Ви стривожені або стурбовані, можете дати мені знати про це. Я зроблю все від мене залежне, щоб допомогти.

Не кожен в змозі прийняти те, що звичні всім ліки готує відьма. У майбутньому це здатне призвести до несприятливих результатів.

- Спасибі, але не потрібно, - відмовилася Роуз, - Я дуже рада за надану Вами допомогу, але в майбутньому...

- Думаєте, зможете впоратися з усім наодинці?

- Так. Зрештою, весь цей час я все робила сама.

"... Можливо, результат вийде не найкращим, але, принаймі, щось зроблю. Що-небудь придумаю і з рештою все буде добре...", - їй не можна вічно покладатися на когось. Вона не зайде так далеко.

Гарідж насупився.

Ця поведінка може бути пов'язана ще й із тим, що чаклунка не звикла отримувати від інших доброту. Суть в тому, що вона не хоче бути в боргу перед Гаріджем більше, ніж зараз.

"Не має значення, відьма вона чи ні, кидатися в людей брудом неправильно".

Ніхто не ставився до Роуз як до людини, багато в чому рівної собі. Тільки Гарідж поводиться з нею по-людськи, незважаючи на її приналежність до відьом.

З того часу минуло сім років, а лицар зовсім не змінився. Від цих думок у грудях її потепліло. Роуз щиро вважає, що одних тільки його слів буде достатньо, навіть якщо вона проведе залишок свого життя на самоті.

- Велике спасибі за сьогодні.

"...Я закінчу Любовне Зілля так швидко, як тільки зможу", - подумки вирішивши, Роуз схилила голову.