Я відьма, яку коханий попросив створити любовне зілля

Розділ 54. Відьма, яка стала манекеном (частина 5).

- Що таке?

Гарідж, помітивши, що Роуз слідує за ним, із занепокоєнням обернувся:

- Ти щось забула?

- Ні, я просто хотіла тебе провести.

- Ясно... - лицар кивнув.

Вона ніколи не бачила, щоб він так поводився до цього. З якоїсь причини, перш ніж вона встигла осмислити, її ноги вже рухалися в напрямку до нього.

- Справа в сукні... в тебе є ще якісь ідеї?

- Ні, вибирай, що хочеш.

- Тоді, можливо, є щось, що мені слід мати на увазі?

- Тобі не потрібно турбуватися про це. Якщо щось трапиться, Тієн допоможе. Якщо тобі буде не комфортно з чим-небудь, ти не повинна змушувати себе погоджуватися з цим. Зрештою, я роблю це не для того, щоб використати твою слабкість.

Насправді, Роуз мала на увазі його заяву про «ніколи не отримувати подарунки від інших чоловіків». Тоді ця умова виникла через непорозуміння. Вона думала, що все вже вирішилося, але, просто щоб переконатися, вона вирішила це підтвердити.

- Ти справді згоден довірити це завдання Тієну?

- Так. Адже він знає набагато більше про моду і дизайн, ніж я.

- Ні, я не про це... Тієн - чоловік...

Неважливо, як вона це висловить, чи не буде це звучати занадто надмірно? Слухаючи себе з боку, дівчина почувалася збентеженою.

- ... Після того, як ти вирішила покинути свій дім в лісі, я не можу змусити тебе відмовитися і від тих, кого ти вважаєш родиною.

Строго кажучи, Тієн не пов'язаний з нею кровною спорідненістю. Але, побачивши, з яким переконанням говорить лицар, чаклунка не наважилася його перебивати.

- Я зрозуміла. Я також вдячна за допомогу, бо сама не зможу визначитися з такими речами.

- Ставши лицарем, я рідко спілкувався з іншими людьми. Я запрошу лише деяких родичів. Було б краще, якби ти не обтяжувала себе такими думками.

- Добре, тоді приємного тобі дня.

Коли Роуз помахала йому рукою, Гарідж зупинився. Прямо перед вхідними дверима він знову обернувся й обійняв її за талію.

- ... Не думаєш, що зараз твій наречений має право на прощальний поцілунок? - Одне єдине слово змушує її згадати нещодавню ранкову подію. Обличчя відьми одразу ж червоніє.

- Ах, після весілля, звичайно ж, після весілля...! - пролепетала дівчина хлопцеві, в якого знову запрацював його спокусливий бік.

Вона замахала руками в несамовитій, дивній манері. Коли її повалили минулого разу, їй став очевидним реальний стан справ - вона просто не в змозі йому чинити опір. Вона була слабша за нього у всіх відношеннях.

І все ж, чаклунка трималася, не піддаючись настрою. Прямо навпроти впертої Роуз Гарідж клацнув язиком, немов проковтнув щось гірке:

- ... Тобі краще пам'ятати про це.

- Ця фраза, яку хтось говорить тому, з ким має незакінчену справу, це не те, що ти маєш казати своїй коханій нареченій, взагалі-то...

Ну, принаймні, Гарідж більше не намагається її поцілувати. Чоловік ніжно взяв руку Роуз і переплів свої пальці з її. Він провернув це таким чином, що дівчина змогла відчути дотик кожного пальця...

- Що ти...

- Поки це не губи, все гаразд, вірно? - Він раптово відкинув з її голови капюшон і поцілував наречену в маківку, великим пальцем пестячи її долоню. Роуз була не в силах виносити більше це відчуття, з її губ зірвалося його ім'я:

- Гарідж!

- Що?

- Твоя рука...

- Я просто переплів наші пальці, хіба це не нормально?

«Ось воно як? Значить такого роду поводження поширене?»

Поки відьма розмірковувала над цим питанням, в ній почало зростати занепокоєння, оскільки її наречений все ще не вирушив на службу. Навіть Сафін вже повернувся подивитися, чому його пан не приєднався до нього. Побачивши, що Гарідж переможно обіймає Роуз, дворецький відступив вбік від головного входу з відсутнім виразом обличчя.

«Цей дворецький занадто заглиблюється в ситуацію.»

- Га-Гарідж!

- Поки що ні.

- Але, щойно, Сафін, Сафін...!!!!

- Це просто твоя уява.

Та ну!!!! Відьма щойно ясно бачила його!!!

Лицар, нарешті, послабив свої обійми. Можливо, тому що його наречена почала постукувати його по спині.

- Тоді, як щодо слів замість поцілунку? Що ти скажеш на прощання своєму дорогому нареченому?

«Я й забула. Цей хлопець може бути тим ще засранцем,» - Роуз стиснула зуби. Вона ледве могла вимовити хоч слово. Чаклунка глянула на Гаріджа. Вона щосили спробувала зробити йому найстрашніший зі своїх виразів обличчя, але, схоже, на нього це ніяк не подіяло.

- Тобі щось не зрозуміло? Чи мені слід навчити тебе?

Усвідомлюючи, що зараз вона на стороні, що програла, Роуз поступилася. Відкривши рота, вона почала:

- Я...

- ... Я?

- Я з нетерпінням чекаю твого швидкого повернення, - сказавши це, дівчина натягнула капюшон до самого підборіддя. Наступної миті вона знову опинилася в обіймах. Здається, її відповідь була правильною. Ненароком, вона вдихнула його аромат.