Я відьма, яку коханий попросив створити любовне зілля

Розділ 69. Любовне зілля Відьми (частина 3).

- Я повинна скоро вийти заміж... - пробурмотіла Роуз, дивлячись на безхмарне небо.

- A? Відьмо, щойно, ти щось сказала, вірно?

- Не ваша справа.

- Що ти сказала...!? - закричав сердито Яшм. Але дівчина більше не звертала на нього жодної уваги. Вона обвела губи кінчиками пальців... її здивувало те, що вона щойно сказала. Не те, щоб вона з нетерпінням чекала церемонії, вона просто думала, що вийти заміж за Гаріджа - необхідність.

Блискуча сукня збивала її з пантелику, а високі підбори - така мука... тільки зараз вона чітко усвідомила, що, можливо, насправді вона з нетерпінням чекала цього.

Сльоза скотилася по її щоці. Ніби намагаючись якось запобігти цьому, Роуз відкусила від яблука. Однак, скільки б разів вона не жувала, сльози не бажали зупинятися.

Нарешті, покінчивши з фруктом, чаклунка викинула недогризок у вікно, і він зник з поля зору. Звільненими руками вона негайно витерла очі, які, здавалося, були переповнені нескінченними сльозами.

-...! - в цю мить слабкий голос, немов такий, що долає біль, досяг її вух. Роуз завмерла. Знайомий голос. Голос, цінніший для неї, ніж будь-що ще... Затамувавши подих, відьма зі страхом подивилася вниз.

Там була людина.

Чоловік, що чіпляється за стіну вежі, найімовірніше, він підіймається з самого низу.

- Шшшш! - той, хто сказав Роуз помовчати, був не хто інший, як Гарідж. Дівчина, забувши на мить як дихати, моргала в подиві. Її мозок не встигав за нею - перед очима постала людина, яку вона готова була вже ніколи не побачити.

Лицар піднімався на вежу, зробивши подобу сходів, встромляючи щось на кшталт залізних кілків у щілини між камінням.

Сльози побігли з очей чарівниці. Коли вона моргнула, крапля з її вій впала на щоку Гаріджа. Немов окрилений її сльозами, чоловік енергійно поклав руку на віконну раму і підтягнувся щосили. Він став на підвіконня, а потім встрибнув всередину вежі.

- Люба, я вдома. Мені дуже шкода, що я так довго повертався до тебе... - сказавши це, він притягнув дівчину до себе й уклав в міцні обійми. Роуз ледве могла говорити. Вона взагалі не могла його зрозуміти - як можна жартувати в такий момент?

Однак не тільки Роуз здивувала раптова поява Гаріджа. Яшм і Джонс, які були готові оголити мечі, втупилися на нього в усі очі.

- Щ-що!? Гарідж, ти що, ящірка...!?

- ... Про що Ви? Я людина.

Яшм все ще перебуваючи в стані шоку, схопився за лоб.

- Ні, ні, ні, ні... Перш за все, зараз тебе не повинно бути в Королівській столиці...

- ... Мене справді не було тут. Я відбув так швидко, як тільки міг, бо Ви сказали, що справа не терпить зволікань. Але, коли я прибув на місце, мені веліли повертатися, бо не було ніякої терміновості. Я більше не на чергуванні. Я попросив відпустку, коли повернувся. Отже, Яшм, давай поговоримо... Я зараз дуже злий.

Принц зковтнув. Він втратив дар мови, побачивши гнів Гаріджа.

- Що?

- Озвуч мені причину, через яку ти посадив мою наречену в таке місце.

- На це дійсно були ПРИЧИНИ, ти ж знаєш.

- ... що саме, я питаю.

- Тому що я, нарешті, осягнув суть справи «Любовного зілля Відьми», яку ми розслідували.

- Ясно... Роуз.

- А? Так?

Роуз, збентежена від того, що Гарідж обійняв її, застигла, коли слухала розмову нареченого з Яшмом.

- П'ятеро людей...

- ... був ще один, тож їх шість.

- Шестеро людей захворіло, все через «Любовне зілля Відьми»?

Розкривши рота, дівчина усвідомила, що збирається знову висловлюватися манівцями, що безумовно не підходить для цієї ситуації. Роуз зробила все можливе, щоб висловити свої думки якомога ясніше:

- Я нічого не знаю про це. Одне можу сказати напевно, що я не брала участі в цій справі з «Любовним зіллям Відьми».

- Зрозумів, - його сильні руки ще міцніше обійняли її. Вона подумала, що ще трохи, і вона в будь-який момент розплачеться. Це найбільш обнадійливі слова і найбільш обнадійливі обійми, які вона коли-небудь отримувала.

Гарідж вірить в неї. Він чує слова... її власний голос, від якого вона давним-давно відмовилася. Його бажання повірити в неї досягло її, чітко і ясно... Роуз - відьма, а відьми не брешуть. Ось чому лицар вірить їй. Він обернув її слабке місце на перевагу. Ніколи, жодного разу за своє життя вона не думала, що її слабкість призведе до того, що їй довірятиме така важлива людина, як він. Голос Роуз дістався до Гаріджа.

- ... що щодо охорони?

- Це мій колега. Після невеликої прогулянки, трохи поговоривши про ситуацію, що склалася, ми знайшли спільну мову.

- Ти справді...

Гарідж повернувся до Яшма, який стояв, схопившись за голову, і до його лицаря-охоронця.

- Ні, це я той, хто має питати... ти справді... - Гарідж наслідував Яшма. Те, як вони зараз розмовляли, дуже на це схоже. Роуз одразу зрозуміла, що вони провели багато часу разом, подібно до братів чи найкращих друзів.

- Твій лицар належить до того типу людей, які ні перед чим не зупиняться, щоб захистити кохану жінку. Ти, як ніхто інший, повинен розуміти це.

Ні... Харидж, мабуть, перейняв ці слова від Яшма. Лицарі принца поважають свого пана. Найімовірніше, принц їхній однодумець. Тобто... сам Яшм, хоч і важко в це повірити, зробив би те саме для жінки, яку він би кохав.

- ... Пригальмуй з всією цією своєю нісенітницею. По-перше, як ти тут опинився?!

- Слуга, який став свідком цього інциденту, доповів мені. Згідно з моїми вказівками, вони завжди піклуються про Роуз, ось як вони дізналися.

З проміжку між його руками Роуз кинула погляд на обличчя свого коханого. Він виглядав виснаженим. На додачу до завдання, виданого принцом, він був змушений старанно працювати для неї.

- Гарідж, чому ти не розумієш...!? Шість...!!!! Шестеро людей постраждали через зілля, створене відьмою...!!!!!

- Роуз сама сказала, що не робила цього. Її невинність доведена.

- ... і ти віриш її словам!? Неймовірно!

- Для мене природно вірити в неї.

- ... чому, скажи на милість?

- Тому що я люблю її, - голос чоловіка непохитний. Через що Роуз закрила обличчя обома руками.

Бліде обличчя Яшма вкрилося плямами. Наче його покльовувало безліч птахів. Він повільно зміг відновити самоконтроль, а потім засукав рукава, показуючи руки лицареві.

- Гарідже, ось дивись. Бачиш це, вірно? Моє волосся стало дибки.

- М? Що? Моя заява змусила тебе відчути себе самотнім? Мені дуже шкода, це було бездушно з мого боку. Зрозуміло, ти мені теж дорогий.

Цього разу все волосся на тілі Роуз встало по стійці струнко.

- ... та ні! Як можна бути таким дурнем! Заради кого я, по-твоєму, стараюся? Я планував розібратися з цим в таємниці, до весільної церемонії! Як тільки б це сталося, тобі було б складніше з всього цього вибратися!

- ... і це місце, де ти планував все зробити? В лісі, який успадковувався поколіннями королев, який перебуває під безпосереднім контролем Її Величності?

Нинішня королева - мати Яшма. Якщо він хотів зробити щось потай від усіх, це місце справді підходяще.

Таким чином, для Гаріджа становище стало ще важчим, тому що він проник в місце, що перебуває під прямим контролем Королеви. Не кажучи вже про те, що він проігнорував наміри принца. Своїм вчиненим щойно вчинком, він переступив через свої почуття патріотизму, вірності та віри лицаря. За такий короткий час навіть Роуз змогла це зрозуміти. Навіть так, не може такого бути, що в Гаріджа не було можливості не подумати про це.

Крім того, він вже говорив про свою причину - любов.

«Любов настільки велика?»

Невже це почуття настільки сильне, що змогло змусити Гаріджа, чесну й порядну людину, прийняти таке егоїстичне й обурливе рішення?