Я відьма, яку коханий попросив створити любовне зілля

Розділ 22. Відьму зачаровують (частина 7).

"... І чому так багато відвідувачів останнім часом?"

До вчорашнього дня відьомський будиночок залишався відокремленим місцем, яке Роуз знає і любить. Зазвичай клієнти з'являлися тут раз на кілька місяців.

- Це форма Міської варти, - слідом за нею Гарідж теж виглянув у вікно.

"Занадто близько..." Вона могла відчути його тепло на своїй спині. Дівчина нервувала, але відмовлялася це демонструвати.

- ... цікаво, з якою метою вони тут?

- Я не впізнаю їхніх облич. Однак, можу сказати, що зазвичай тут не патрулюють.

"...це викликає занепокоєння..."

Поки Роуз розмірковувала, двоє чоловіків вже помітили човен біля пірсу. Вони явно мають намір переправитися на ньому до будинку відьми.

- Ч-чому човен там...!?

- ... а, я подумав, що якщо з'являться клієнти, вони зможуть самі дістатися, тому залишив там човен. Я планував повернути його назад після свого відходу.

Роуз трохи розсердилася: "Він зробив дещо непотрібне."

Якщо човен перебуває на тому березі, то будь-яка людина - абсолютно будь-яка - може дістатися до її обителі.

Дійсно, двоє нових "гостей" вже гребуть в бік будинку.

Негайно закинувши готове любовне зілля в шафку робочого столу, чаклунка відсунула килимок, що лежав під ліжком. Під ним приховано секретний хід у підвал. Щоправда, назвати це "підвалом" дещо важко, скоріше це невеличкий простір, здатний вмістити лише двох людей.

Не затримуючись, Роуз штовхає Гаріджа всередину і закриває кришку. У відповідь одразу ж лунають звуки протесту. Опустившись на коліна, дівчина приклала губи до підлоги й тихо прошепотіла:

- Будь ласка, дотримуйтеся тиші. Не галасуйте, добре?

Вгадавши її наміри, лицар перестав протестувати. Те, що турбує чаклунку в цей момент, це не потенційні проблеми, які можуть виникнути з цими двома, а Гарідж, який просто зараз перебував у помешканні Відьми. Непрохані гості в жодному разі не повинні його побачити. По-перше, він аристократ, який підтримує королівство, а також меч Принцеси. Найчистіша репутація буде заплямована, якщо його застануть в такому місці.

Роуз розстелила килимок назад над секретними дверима і натягнула на голову капюшон, роблячи вигляд, що нічого не сталося.

Нарешті, один із вартових стукає у двері. Дівчина обережно відчиняє їх.

- Доброго дня, Ви - клієнти?

- Це будинок "Відьми озера"?

- Так, з Вами говорить "Відьма озера". Чим можу бути корисна?

- Думаєш, я тут для того, щоб замовити одне з твоїх мерзенних зілль? - один із вартових навіть не спромігся приховати своє презирство. Щоправда, чаклунка вже звикла до такого ставлення. Дуже мала кількість клієнтів ставиться до неї з повагою, решту можна віднести до цього типу. Однак, навіть якщо Роуз і звикла, це не означає, що вона збирається це терпіти.

- Ось як? Що ж, гарного Вам дня, - вона спробувала швидко зачинити двері, але гордовитий страж негайно зупинив її.

- Гей...! Думаєш, я дозволю тобі таке ставлення!? Хто ти, по-твоєму, така!?

- Дозвольте, адже я Відьма, - Вона не боялася показати всім, хто вона...

... адже, зрештою, це означає, що вона усвідомлює своє минуле і свою справу.

Відьми схожі на людей. Деякі з них навіть мешкають поблизу або в самому королівстві, однак це не означає, що правила держави до них застосовні. З давніх часів відьми - незалежні істоти, що живуть за своїми власними законами і звичаями. Зараз вони не такі сильні, як раніше, та й їх стало на багато менше. Тож їхній статус підвищився до "рідкісних істот". Коротше кажучи, їм належать деякі особливі привілеї. Це ще й свідчить про те, що відьми необхідні високородним людям.

На маленькому острові Роуз не діють правила жодного з королівств. Тож до неї не може бути застосовано жодного покарання, адже вона нічого не порушила.

Відьми живуть у світі, відмінному від людського. Тому майбутнє, де Роуз зможе бути разом із Гаріджем - нездійсненна мрія. Вони йдуть різними шляхами, це, по-перше, а по-друге, їхні світи не схожі.

- В будь-якому разі, йдіть.

- Ти... якщо думаєш, що я не вдарю тебе тільки тому, що ти жінка... - Вартовий виставив ногу в щілину між дверима і стіною і почав штовхати її вперед. Дівчина трохи шокована такою грубістю. Всі клієнти, з якими вона коли-небудь мала справу, були шляхетного виховання, тому всі, включно зі слугами, зазвичай поводилися терпимо і спокійно щодо неї.

- Гей, досить... - Прокричав напарник зухвалого стражника. Він явно нервував, йому або було її шкода, або він просто не хотів ризикувати, побоюючись бути кинутим у відьомський котел.

- Вибач, Відьма озера, насправді в нас до тебе є кілька запитань.

- Якщо це пов'язано з моїми знаннями, я вимагатиму плату.

- На жаль, ні... в мене із собою немає ніякої готівки. Останнім часом почастішали випадки крадіжок в окрузі столиці. Здається, злодій грабує без розбору, страждають як будинки звичайних громадян, так і маєтки багатих торговців.

- ... ясно.

Вона здивувалася, чи справді до неї прийшли попередити про злодія? Роуз оглянула чоловіків через маленький отвір.

- Дозволь говорити прямо. Ми отримали повідомлення, що є якийсь чоловік, який регулярно відвідує твій будинок. Його портрет схожий з описом злодія.

- О!? - не ховаючись, Роуз здивувалася.

"Все раптово перетворилося на щось дивне..."

- Чоловік? .... не я? - Єдина людина, яка часто відвідує її, - Гарідж. Однак, дівчина ніколи й нізащо не уявила б, що чесний шляхетний лицар є злочинцем. Якби це справді було так, більш правдоподібно було б, якби стражник, вказавши на неї пальцем, звинуватив би саме її.

- Не стану прикрашати. Є підозри, що ти можеш бути в змові з ним. Тож ми прийшли, щоб обшукати твій будинок.

"...ой-ой," - Роуз заморгала. На спині її виступили крапельки поту.

Ось одна з причин, чому ніхто не повинен бачити тут Гаріджа. Її погана репутація може запроторити невинного хлопця прямо до в'язниці. Зрозуміло, дівчина жодного разу не запідозрила його в крадіжці. Проблема в тому, що він тут... і вона не може збрехати, щоб приховати цей факт.

- Я хотів би, щоб ти зрозуміла, Відьма озера. Ми зобов'язані захищати людей, а також карати тих, хто порушує закон.

- Я все розумію.

- Тоді, будь ласка, співпрацюй.

Їй важко відхилити такий серйозний запит. Як відьма, Роуз хоче допомагати іншим.

Прийнявши лагідний вираз дівчини за знак згоди, вартові сильно штовхнули двері... Чаклунка, що тримала їх, одразу ж втратила рівновагу і відсахнулася. Ніби цього було недостатньо, чоловіки ще й відштовхнули її, щойно увірвавшись усередину.

- Будь ласка, зачекайте. Ви не можете так одразу ввійти в будинок.

- Тому що ти ховаєш тут вкрадене? Ці купи речей здаються підозрілими.

- Це просто безлад...

- Така сума грошей занадто велика для жінки, що живе сама. A ще тут надто брудно.

"Вони просто не знають, як може нехлюйнувати самотня жінка! Ну і що? Я звикла жити в такому безладі! Так завжди буває, коли я переодягаюся!"

- ... чи, можливо, вся справа в тому, що ти ховаєш злодія?

- Я не ховаю тут ніякого злодія.

- Хто знає? Можеш ще й стверджувати, що не знайома з молодим, високим, світловолосим чоловіком, який, як повідомляють наші джерела, приходить і йде сюди, коли захоче.

Роуз затремтіла... вона відьма, а відьми не брешуть. А якщо й обдурять, їхня магія припинить існувати.

"...але..."

Роуз стиснула свою мантію. Незалежно від того, що станеться, або скільки разів вона подумає про це, нічого доброго не вийде, якщо Гаріджа побачать в оселі відьми. Це ясно, як день, виходячи з поведінки стражників. "Думаєш, я тут для того, щоб замовити одне з твоїх мерзенних зілль?"

Будь-який відвідувач житла Відьми зазвичай робить це таємно або відправляє слугу. Все тому, що відьми або лякають, або карають. Як було сказано раніше, погана репутація може вплинути на тих, хто покладається на секретні відьомські зілля.

Роуз любить Гаріджа.

Тому...

"...будь ласка, я хочу, щоб над твоєю головою завжди світило сонце."

- Я н... не... з.. знаю... такої людини... - Кожне слово давалося важко. Кожна запинка викликала в неї сильний біль. Горло горіло, ніби хтось перетиснув їй трахею. У вухах дзвеніло, а поле зору звузилося. Тупий гострий біль пронизав відьмине серце.

- ... ніхто... ніколи... не приходив... до мене... нещодавно теж, - вона почала хапати ротом повітря. Уже не було сил стояти прямо, і чаклунка була змушена схопитися рукою за стіну для підтримки. Її голова запаморочилася, а зір розфокусувався.

- я... - щось в грудях стиснулося від болю, більше не виходило дихати... Піт, не зупиняючись, лив із неї на підлогу.

- не...

- ... з тобою все гаразд?

Від голосу, що пролунав, Роуз пробило тремтіння. Освіжаюче повітря разом знову наповнило її легені. Тримаючись за груди, вона полегшено зітхнула. Вдалося звільнитися від болю.

Велика долоня опустилася їй на спину. Груба через багаторічні тренування рука погладжувала їй, немов кішці, спину.

- Не будь беглуздою. Тобі вочевидь потрібен відпочинок... лягай у ліжко, - власник голосу - Гарідж, кивнув Роуз. Спочатку вона не зрозуміла, про що він.

"...і чому він тут, якщо на те пішло. Чому він виліз? Чому не послухався мене? Чому не зрозумів моїх намірів?... Який сенс брехати?"

Тепер вона може уявити тільки найгірше. Гарідж напевно потрапить в біду... Несвідомо, сльози скупчилися в куточках її очей і почали свій біг.

- Все гаразд, уже. Я дорослий, тож немає потреби мене покривати, - лицар заспокійливо шепотів їй на вухо, ніжно обіймаючи ззаду, перш ніж спробувати відвести в ліжко. Але, щойно йому вдалося підняти її, як вона відчайдушно замотала головою і почала чіплятися за нього. Тендітні руки обвивають шию Гаріджа.

Роуз все ще тремтить.

- Ти можеш поспати зараз.

Вона знову потрясла головою... "це не принесе користі..."

- Не хочеш? - зітхнувши, лицар сів на стілець і помістив Роуз до себе на коліна, ще міцніше обійнявши, - тоді відпочивай просто тут.