Клан Ювелірів

Розділ 49

POV Ілайя

Перед очима посвітлішало, наче увімкнули світло, хоча мої очі так і були міцно закриті. Рука почала пекти, ніби я взяла щось гаряче, тому вона рефлекторно смикнулася. Світло відразу зникло. Хтось почав говорити до мене, але не розбирала ні слів, ні голосу лише гомін. А потім удар по обличчі. Здається, на щоці чітко залишилась долоня. Потім ще один удар і вже права сторона. Потім ще один удар і ще один. Щоки палали після кількох ударів, і мені це остогиділо, але спроби розплющити очі були марними, бо очі, наче приклеїли на супер-клей.

І навіть коли зробила це - все пливло і важко було хоча б щось розібрати. В кімнаті було темно і лише одинока лампа світила і давала змогу розгледіти силует у кімнаті. Таке відчуття, наче виходиш з-під наркозу.

-Кара? - запитала я, але це було схоже на скиглення пораненої тварини, бо мій язик заплітався.

-Нарешті! Прокидайся. Нам потрібно звідси вибиратися.

-Але як?! - все ще не прокинулася я і думала тугувато, хоча це питання дуже актуальне.

-Це найпростіше, що ти могла запитати? Бо в нас є складніші питання.

-Поясни.

-Адам захопив Тіті, а коли твій братик про це дізнався, то побіг тебе рятувати і його теж схопили.

-Всесвіте, він в камері?

-Ні, його повели в інше місце. Нам потрібно негайно придумати інший план і врятувати всіх.

Я мовчала, бо з мене ніякої користі - план я не придумаю і битися не зможу. Тим паче зараз - коли мій мозок заморожений після того газу. Я почувала себе тягарем для всіх воронів - Єгор хоча б зможе за себе постояти.

-Так, спочатку нам потрібно звідси вибратися.

-Так, а як ти тоді сюди пробралася? - тепер я все чудово розуміла і бачила, як обличчя Кари застигло, а потім я оглянула кімнату і бачила маленький предмет, що валявся на підлозі. -То ти...

-Так, але нікому не кажи.

В мене в очах уже появився вогник.

-То чому ми не можемо вийти твоїм методом?

-Я можу, але ти - ні. Послухай мене, за дверима стовідсотково є охорона, ми не вийдемо непомітно повз них. Ми маємо відволікти їх увагу.

Кара пішла за мною до того комоду, який був повністю закладений фоторамками. Я ще раз оглянула їх і зупинила погляд на тій де ми з Катіною разом. Мабуть, це єдина спільна фотографія.