Клан Ювелірів

Розділ 30

POV Северин

Телепортуватися коли в тебе нутрощі ледь не вивалюються - не найкраща ідея. Я втратила свідомість уже коли опинилася в своєму рідному п'ятому вимірі, а прийшла до тями в лікарні. І перше, що я побачила обличчя Ілайї перед собою.

- Ти вже з нами? - вона посміхнулася.

- Так. - прохрипіла я і зрозуміла, що не можу говорити, бо в горлі все пересохло.

Ілайя це зрозуміла і подала мені води. Я жадібно випила її всю і віддала склянку назад.

- То що сталося? Бо я не все пам'ятаю. - я подивилася на їх обличчя.

- Катіна ранила тобі селезінку,- почала мама. - Її прийшлося вирізати, але без селезінки можна жити. Тобі зробили кілька переливань крові.

- А навіщо їм Ілайя? - не втрималася я від спокуси запитати.

Батьки перезирнулися, а я, Ада та Єгор глянули на них - нас усіх це цікавило.

- Ми не знаємо. Зараз цим займається Регіна. - відповів батько. - Ти головне - не переживай і відпочивай.

Вони збрехали і знають навіщо їм Ілайя, але нам не кажуть.

- Будь ласка, покиньте палату, пацієнтці потрібно відпочити. - сказала медсестра, яка тільки, що увійшла.

- За дверима постійно хтось буде. Якщо щось потрібно просто поклич. - я кивнула і вони всі вийшли.

- Ти ж Северин? - запитала дівчина і я кивнула. - Я тебе пам'ятаю. Ти колись в нас була і також лежала у цій палаті.

Я згадала, що саме в цій палаті лежала, коли мене збив автомобіль. Здається з того моменту пройшло багато часу. Але насправді пройшло ще більше.

Медсестра підійшла до капельниці і почала щось перевіряти, потім зігнулася до катетера :

- Здається, ти потрапила у аварію і дуже багато втратила крові і якби не твоя подруга - ти б загинула. Мене звати - Зоряна, якщо тобі щось потрібно звертайся.

Я ледь посміхнулася.

- Коли прокинешся випий ось це. - на тумбочку, що була біля ліжка вона поклала склянку з якоюсь рідиною і вийшла.

Коли вона вийшла я постаралася всі думки скласти у один пазл, і коли в мене це вийшло я поринула в сонне царство.

Не знаю скільки я спала, але мене розбудив якийсь шум у кімнаті. Коли ж відкрила очі, то нічого не побачила, бо сутінки заповнили кожен дюйм кімнати і здавалося, що і сам диявол нічого не побачить. Через кілька секунд очі звикли до темряви і я побачила якусь фігуру в дверях і потягнулася рукою по стіні, бо знала десь там є нічна лампа, всього лиш потрібно знайти ниточку або ланцюжок.