Її звали Евеліна,але мама завжди її називала лише Еля. Насправді мама дуже любила Францію і коли народилася донечка, то вона відразу ж назвала її саме Евеліною.
Дитинство було щасливим і вона дуже була хорошою дівчинкою. Еля ходила в школу танців і показувала не погані результати,вона була кращою учиницею в класі та мала багато друзів. Батьки завжди підтримували її і дуже любили.
Вони не жили бідно, але Еля завжди цінувала те, що дали їй батьки. А саме свою любов, турботу та підтримку.
Святкування десятиріччя Елі, сім'я вирішила провести в будинку за містом. Туди запросили всіх родичів та друзів. Та лише Еля не хотіла, щоб святкування проходило саме в тому будинку. Та все ж змирилася. Вона була дуже щасливою, коли батьки подарували їй собачку, таку, яку вона давно хотіла - померанського шпіца. Святкування пройшло просто чудово, всі дуже гарно провели час і саме збиралися додому.
Виїхавши з будинку почалася сильна гроза. Цуценятко спало в своєму доміку, а Еля лише спостерігала за ним. Батьки про щось як завжди мило розмовляли. Тато їхав дуже повільно через погодні умови. Був сильний дощ та вітер, а ще била блискавка та грім. Щоразу як чувся цей звук Евеліна здригалася, тому що була ще тою боягузкою.
Та лише одна мить...
На різькому повороті в їхню машину врізався грузовик, він явно перевищив швидкість.
Більше Евеліна нічого не пам'ятала, лише сигнал швидкої допомоги, крики та страшні звуки медичних апаратів.Вона прокинулась в лікарняній палаті і зовсім не розуміла, що сталося.
В палату зайшла тітка, рідна сестра її тата. Вона ніколи не була з нею в хороших стосунках, тітка завжди кричала на неї і навіть не приходила на дні народження.
-Евеліна, добре що ти вже проснулася.-сердито сказала тітка.
-Де мама і тато?-відразу запитала дівчинка.
-Вони померли.-навіть не задумуючись сказала тітка.-Завтра їх будуть ховати, а після того я відвезу тебе в дитячий будинок.
-Ти брешеш!-почала кричати маленька Еля і швидко побігла до виходу. Вона відразу ж побігла коридором і її помітили лікарі.
-Дівчинко, куди ти біжиш?-запитала її медсестра.
-Я буду чекати на маму і тата, вони приїдуть і заберуть мене.-плачучи промовила Еля.
-Ходімо, я почекаю їх з тобою.-медсестра була дуже милою, та не знала, про смерть її батьків.
-Евеліна! Повернися негайно!-кричала в слід тітка Аня.
-Ти брешеш мені! Ти мене ніколи не любила! Мої батьки живі і скоро заберуть мене!-кричала дівчинка і одночасно плакала гіркими сльозами.
Після того вона не пам'ятала нічого. З нею говорили психологи, та тітка лише й робила те, що злилась і кричала на неї.
Вона не була на похороні своїх батьків, та перед тим як відвести Елю до дитячого будинку, тітка відвезла її до їхньої могили.
Дівчинка догво плакала і лише себе винила в смерті своїх батьків.Вона зненавиділа своє день народження і пообіцяла собі ніколи його не святкувати.
В дитячому будинку Еля нізким не спілкувала, завжди була сама. Та попри все, вона була кращою учиницею.Кожного року, 3 липня вона плакала. Тому що це саме той день, коли трапилася ця аварія. Всі в дитячому будинку знали, що Еля ненавидить цей день, тому ніхто не вітав її.
Цього року їй виповнилося 18,а це означає, що вона може залишити сиротинець і нарешті почати нове життя.
Еля сиділа в кімнаті, на своєму ліжку. Біля її ніг лежала валіза. Вона як завжди про щось думала.
-Евеліно, ти впевнена, що не хочеш повідомити тітку? Як не як, та вона твоя єдина родичка.-перебила її роздуми вихователька.
-В мене немає ніяких родичів!-сердито сказала вона і швидко встала з ліжка.-Дякую вам, Надіє Василівно.-дівчина взяла валізу і направилася до виходу,нарешті відчувши свободу.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дівчинка з сиротинцю
RomanceВ свої 18 Еля пережила дуже багато горя. Все почалося, коли вона з батьками потрапила в автокатастрофу. Вижила лише вона. Вона стала сиротою, а зла тітка забрала все собі, відправивши дівчинку в дитячий будинок. Дочекавшись свого повноліття в самотн...