Дівчинка з сиротинцю

Частина 1

POV Евеліна

Сьогодні рівно 8 років, після смерті моїх найрідніших людей, моїх батьків. Я й досі не можу повірити, що вони покинули мене. Кожної ночі мені сниться, як ми граємось, як проводимо час разом. Та цього вже не повернути.

А також сьогодні виповнилося мені 18 років. І нарешті я зможу піти з цього клятого дитячого будинку, де я втратила своє дитинство. Перше, що я хотіла зробити - це піти на могилу батьків, де не була вже 8 років,хочу вибачитися перед ними за все.
Перед тим, як я мала покинути дитячий будинок, мені дали грошей на початок, але надалі я маю сама про себе дбати. Та я й цього зовсім не боюсь, тому що я сильна і зможу вистояти все.

* * *

Я сіла на маршрутку і поїхала на цвинтар.
Довго шукала могили батьків, але все ж знайшла. Хтось посадив квіти і видно, що доглядає за могилами. Та це явно не моя тітка.

-Привіт...-тихо сказала я.-Я нарешті змогла прийти...Мені вже 18,але я не можу святкувати, тому що вас немає поруч. І в цьому винна я... Це через мене ми їхали тоді тою дорогою. Якби не моє день народження, ви б не померли.-я не могла стримувати сльози.-Вибачте мене, за все. За те, що через мене ви померли, за те, що я не приходила до вас стільки часу, мені дуже соромно.-я трішки зробила паузу, щоб заспокоїтись.-Та я можу вам похвалитися. Я закінчила 11 клас із золотою медаллю. І я збираюся поступити в університет, щоб мати освіту.-вже з посмішкою говорила я.-Я так сумую за вами, за вашою підтримкою, за турботою... Чому я не померла разом з вами?-кожне слово давалося мені дуже важко.-Я дуже вас люблю, я більше не пропаду на стільки часу, я буду приходити до вас дуже часто і буду розповідати про своє життя.

Я більше не витримала, взяла валізу і пішла. Ще довго я не могла заспокоїтись, я сіла на найближчу лавочку і просто заходилася від сліз. Мені було дуже важко, а найважче те, що мене нема кому підтримати. Я зовсім одна в цьому великому і гидкому світі.

Тоді я вирішила йти шукати собі житло, а також університет, тому що якраз пора для вступу. В сиротинцю я багато разів шукала в інтернеті щось хороше і точно знаю, що я хочу  вивчати економіку,як тато. Та зараз мені лише потрібно знайти той універ і домовитись про гуртожиток. В мене був телефон і я швидко знайшла вулицю, на якій знаходиться цей університет. Мені було важко орієнтуватися по всіх вулицях, тому що зовсім не пам'ятаю, або й навіть не знаю. Та з допомогою інших людей, я змогла знайти той самий університет.