Дівчинка з сиротинцю

Епілог

Зранку Руслан відвіз мене і Юлю до моєї квартири і допоміг з речами. Мені навіть не думалось, що він може бути таким розуміючим. Дочці ми наторочили, що Руслан повинен повертатись в Португалію по роботі, а ми залишаємось тут. Навіть не знаю, як їй пояснити всю цю ситуацію, вона ж така ще маленька.

Квартира була в повному порядку, як тільки я зайшла, я глянула на шкафчик для ключів, на ньому не було того листа, що я залишала, ну і звісно Ельзи теж не було. Ми заново розклали речі з дочкою і сіли малювати разом на журнальному столику.

-Мамо, а татко коли приїде?-запитала Юля.

-Не знаю, донечко.

Я так хотіла їй все розповісти, так хотіла пояснити, але хіба малій дитині можна так все пояснювати, вона ж не зрозуміє.

Я знову задумалась і навіть не почула, що в двері хтось дзвонить. Юля вже побігла до дверей, думаючи, що це тато приїхав. Я пішла за нею і відкрила двері. На порозі стояв Антон. Хотілось закрити двері назад, або повернути час, щоб не відкривати їх взагалі. І чого це я так реагую на нього тепер? В руках він тримав великого ведмедя і букет квітів. Я взагалі не розуміла такого. Що ж тепер Юля подумає?

-Привіт. Можна зайти?-мені нічого не залишалось, як пропустити в середину, не буду ж я його лаяти перед дитиною.

-Ти щось хотів?

-Привіт, принцесо. Це тобі.-ігноруючи моє запитання він простягнув ведмедика Юлі. Вона виявилася набагато меншою за нього.-А це тобі.-він простягнув мені квіти і можна сказати, засунув їх в руки.-Ходімо, я допоможу тобі з цим ведмедиком.

Він легко взяв Юлю на руки, вона й не пручалася, в іншу руку взяв ведмедика і пішов до вітальні. Я закрила двері і пішла за ними. Чого він тепер добивається?

Поки Юля була зайнята новою іграшкою я потягла Антона на кухню, він лише задоволено дивився на мене.

-Чому ти тут?-запитала я.

-Еля, нам потрібно все обговорити. Це не може тривати вічно.

-Антон, ти не повинен ось так приходити до нас і завалювати подарками Юлю.

-Я якраз таки повинен сюди приходити, тому що Юля - моя дочка.

-Вона ще цього не знає.-я склала руки на грудях і важко видихнула.

Він дивився на мене і не зводив погляду, я розглядала його обличчя і мені до чортиків хотілось зараз обійняти його і поцілувати. Я себе ледь стримувала, щоб цього не зробити.