Дівчинка з сиротинцю

Частина 27

Дні проходили якось не помітно. Поступово я стала забувати,але інколи спогади повертались навіть у сні. Ніхто з України не давався чути. І це добре.

Тепер я жила в домі Руслана і почувалася якось не зручно перед ним і перед його мамою. Вони на відріз відмовилися щоб я працювала. Руслан рідко кудись їздив, зазвичай працював в домі, у своєму кабінеті. Інколи до Наталії приходив лікар щоб перевіряти її самопочуття. Вона йде на поправку.

Сьогодні у мене черговий огляд у мого лікаря, до якого возить мене Руслан. Ну, і допомогає спілкуватись з ним. Тому що португальська мова давалась мені важко. Сьогодні я знову зможу почути, як б'ється сердечко моєї дитини і навіть побачити її. В цій лікарні всі приймали Руслана за батька цієї дитини і медсестри постійно кидали радісні погляди в наш бік, коли ми заходили в кабінет. Тут, в Лісабоні, усе по іншому, немає тих довгих черг і неприємного запаху лікарень. Все чисто і до лікаря потрібно записуватись на консультацію.

-Ось бачиш, сьогодні лікар сказав, що все добре.-підтримував мене дорогою Руслан.-Вже через два тижні дізнаємось стать дитини.

-Я так вже хочу поскорше дізнатись, так цікаво хто ж у мене буде.-я була дуже щасливою, почувши, що моя дитина розвивається добре.

-А кого ти хочеш? Хлопчика чи дівчинку?-хлопець перевів погляд на мене і тоді зразу ж повернувся слідкувати за дорогою.

-Якщо чесно, то хлопчика, але я зрадію якщо буде навіть дівчинка.

Я легенько доторкнулась до свого ще такого маленького живота і усміхнулася з думками про те, що вже через 8 місяців зможу взяти маля на руки.

-Еля, а давай поїдемо кудись, ми так і не гуляли містом відколи приїхали.-запропонував хлопець і я зраділа такій пропозиції.

-Чудово. Я так хотіла прогулятись, але все думала, що в тебе часу немає.

-В мене завжди є час на тебе.-я відвела свій погляд до вікна.

Я вже давно помітила, що Руслан ставиться до мене не як до подруги, здавалось, що він закоханий в мене. Але я ці думки старалась відкидати і не думати про це. Можливо, я боялась знову довіритись чоловіку. Але я знала, що проблема зовсім не в цьому... Я ще й досі кохаю Антона. Не можу забути його посмішку, ніжні дотики, поцілунки, сюрпризи. Часто переглядала його соціальні мережі вночі, але там ніколи не було чогось нового. Інтересно, як він без мене там? Чи сумує за мною? Хоча, про що це я? Напевне розважається з дівчатами по клубах. З Зулею я ще не говорила з того часу, але так кортіло подзвонити і дізнатись все до останньої подробиці. Та щось мене зупиняло.