Дівчинка з сиротинцю

Частина 26

Я вже рахувала дні до виліту. Чекала з великим нетерпінням, тому що не могла вже плакати, не могла думати про все це. Антон наче відчував, що я не хочу з ним розмовляти, навіть не дзвонив. Лише кожного дня писав короткі повідомлення, на які не отримував відповіді. Адже, я вже добре знаю які у нього там важливі справи, конференції і збори. З мене було досить.

Перевелась на заочну форму навчання, дякуючи допомозі Олегу Івановивичу. На фірмі попередила, що ближчі декілька років я буду за межами країни. Всі здивувались таким розвиткам подій, але нічого не стали казати.

За декілька годин до вильоту я подзвонила Зулі і запропонувала зустрітись. Вона повинна знати, не все, але хоча б частину.

Ми сиділи у парку на лавочці, недалеко від будинку подруги. Хоч і на лавожках лежав сніг, ми на це не зважали. Наші довгі пуховики забезпечили нам тепло.

-Зуль, я їду звідси.-почала я, тому що часу було обмаль.

-Не розумію.

-Я лечу в іншу країну і сюди вже не планую повертатись, принаймі, ближчим часом.

-Чекай. Щось я геть нічого не розумію. Ти з Антоном летиш? А чому ти мені швидше не розповіла?-подруга вже зраділа за мене.

-Я сама. Антон залишається тут.-збрехала я, тому що лечу з Русланом.

-Ви посварились?-стурбовано запитує Зуля.

Тим часом мені написав Руслан,що потрібно вже їхати в аеропорт, тому що сьогодні великі затори.

-Зуль, мені вже треба йти, на літак спізнююсь. Я буду дзвонити.-я обійняла подругу, яка здавалась розгубленою.

-Стривай! Скажи хоч куди ти летиш? Що між вами сталося? Еля, я нічого не розумію.

-Я зараз не можу нічого розказати, мені дуже боляче.-я знову відчула, як сльози наповнюють очі.-Антон прикриваючись своєю роботою, зраджував мене. Я не в силах це пережити в цьому місці. Мені важко.

-Боже. Я б ніколи... не подумала, що він так вчинить.

Я знову обійняла подругу і змогла заспокоїтись.

-Я мушу йти. Я напишу тобі, коли зможу. Будемо спілкуватися. Але будь ласка, я не хочу, щоб Антон щось знав. Не хочу, щоб він знав, як я страждаю.

-Обіцяю тобі, що він нічого не знатиме. Але коли ти заспокоїшся, я хочу знати більше, я хочу тобі допомогти.