Дівчинка з сиротинцю

Частина 17

Пройшло 3 тижні...

Нарешті я можу сказати, що все закінчилось! Нещодавно відбувся суд і тепер ця жінка за гратами до кінця своїх днів. Звісно, якби не Ігор Степанович, який найняв адвоката і допомагав зі всім цим, я б сама не впоралась. Сьогодні я переїжджаю в СВОЮ квартиру, в якій я провела перші 10 років свого щасливого життям. Антон весь цей час був поряд, допомагав з оформленням документів і підтримував мене як міг. Сьогодні п'ятниця і ми після пар їдемо в гуртожиток, щоб забрати мої речі і перевезти їх в мою квартиру. Завтра я запросила своїх друзів на новосілля. Зуля теж тепер знімає квартиру, тому що її батько не захотів, щоб вона жила в гуртожитку. Поки тривав судовий процес я багато пропустила, але декілька недоспаних ночей і мені вдалося все наздогнати і прикрити свої пропуски хорошими оцінками.

Після цього всього я стала дуже популярною в університеті, а все завдяки пресі. Так, вони не могли пропустити таку подію і вже на наступний день після того, як тітку забрали в поліцію моє фото було по всьому інтернеті, тай навіть у газетах і журналах. Одногрупники стали дуже люб'язними, дівчата вибачитися через те, що ображати і намагались стати моїми подружка. Я не злопам'ятна, але з такими не хочу спілкуватись. Батько залишив для мене чималий спадок і тепер я зможу жити не відмовляючись від чогось. Але, звісно, краще було б, якби мої батьки були зі мною, поруч.

Всі речі я поставила в багажник машини Антона. Зуля їде з нами, щоб допомогти мені там все прибрати та розкласти і сьогодні буде ночувати в мене. Антон хотів, щоб я переїхала до нього, але я відмовилася. Через це ми трішки сперечались і навіть сварились, але зараз все добре. На деякий час ми просто цю тему відклали.

-Еля, ти нічого не забула?-знову запитує подруга.

-Здається нічого. Ти все одно ще будеш речі свої збирати, якщо знайдеться щось, то віддаси.

-Зульміро, а ти далеко від універу житемеш?-запитує Антон.

-Через декілька вулиць від Елі. І хвати називати мене повним іменем.-дівчина любила, коли її кликали по скороченій формі.-Я відчуваю себе старою бабуською.

-Як скажеш, тітонько Зуля.-хлопець навмисне знущався з неї і завжди підколював.

Ми зайшли в квартиру, я відкрила двері і зайшла в невеличкий коридор, де ще досі стоїть шкафчик для ключів, який ми з мамою вибирали в магазині. Я пройшла далі і зайшла в простору вітальню, тут нічого не змінилося. Хоч і тітка тут не жила, та тримала квартиру та будинок за містом в порядку, хоч щось добре зробила. Посередині стояв великий диван і журнальний столик, я завжди на ньому любила малювати, поки батьки дивитись телевізор, який висів на стіні. Недалеко стояв великий шкаф для книжок, мій батько любив читати і для його книжок завжди потрібне було місце. Дальше я пройшла на велику кухню, де ми завжди разом з мамою готували вечерю, поки татко був на роботі. Посередині стояв круглий стіл і стільці. Я вийшла назад до вітальні і зайшла в іншу кімнату, це була моя кімната. Вона була розовою, як у справжньої принцеси. Невеличке ліжко, на яке я тепер точно не поміщусь, стіл на якому я малювала свої малюнки і робила уроки,недалечко шкаф з моїм одягом і тумба з іграшками. Нічого лишнього, але я так любила цю кімнату. Далі я пройшла в спальню батьків. Тут було дуже просторо. Велике ліжко стояло посередині, по боках приліжкові тумбочки,шафа-купе з дзеркалом, туалетний столик і ще декілька тумб. На балком я не виходила, вирішила це зробити пізніше. Залишилося відвідати тільки кабінет батька. Тут також нічого не змінилося, кімната була маленькою, ледь поміщався дубовий стіл і 2 м'яких крісла, шкаф для документів і комп'ютер на столі.