Дівчинка з сиротинцю

Частина 18

Дні проходили так швидко, що я не встигала навіть моргати. Вдень навчання, ввечері завжди зустрічаємось з друзями. Здається, життя налагоджується. Сьогодні в Антона після пар були якісь справи і він лише встиг мене відвезти в продуктовий, тому що я хотіла купити їжі додому. Хоч я і не працюю,але тепер я власник батькової фірми, якою поки що займається вірна людина, але гроші у мене тепер є. Я вибирала сир і почула якусь присутність за спиною. Повернулася. Руслан.

-Привіт. Не думав, що тебе тут побачу.-почав хлопець.

-Привіт. Я рідко сюди заходжу, сьогодні так вийшло просто.

-Слухай, я тоді хотів поговорити з тобою, але не думав, що в тебе гості. Може, підемо кудись в кафе і поговоримо?-я подивилась на свій візок з покупками, не думаю, що це вдала ідея з пакетами в кафе.

-Може, давай до мене на чай чи каву?

Ми вийшли з магазину і Руслан допоміг поставити пакети в свою чорну Тайоту. На касі сталась трішки не приємна ситуація, хлопець оплатив всі мої продукти і мені дуже це не сподобалось. Поводиться занадто самовпевненно, а потім буде ще щось від мене вимагати.

-І все ж, я могла сама оплатити продукти.

-Ну що тут такого? Ми ж друзі.-я на це змовчала і крадькома написала Антону, що їду вже додому з Русланом.

Не знаю, як він на це відреагує, але надіюсь буде без скандалу. Ми зайшли в квартиру і до мене відразу прибігла  моя Ельза. Завжди коли хтось приходив, вона плуталася під ногами, інколи легко покусуючи штанки. Але це все тому, що вона ще маленька.

-Чай чи кава?

-Чай.-хлопець сів за стіл і роздивлявся все довкола.

-То як ти мене знайшов?

-Це було важко. Я тебе шукав ще з того часу, коли тобі виповнилось 18. Але це було майже неможливо. Але дякуючи пресі, я тебе знайшов.

-Я згадувала про тебе, думала ти забув мене.-сказала чесно я.

-Я не міг тебе забути. Ще коли ти була маленькою я обіцяв собі завжди тебе оберігати.-я поставила на стіл чашки і печево.

-Мені було важко на початку, але з часом все налагоджувалось.-я за секунду згадала всі найкращі і найгірші моменти.-А ти взагалі як живеш тепер? Покинув дитбудинок і про тебе ні слуху ні духу.