Дівчинка з сиротинцю

Частина 10

Я прокинулась зранку у своїй палатці. Цікаво, як я сюди потрапила? Я потягнулась і в цей момент відчувала, що я нарешті змогла виспатись. Давненько мені не було так добре. Я була заряджена енергією і мені зараз же хотілося щось робити і кудись бігти. Я вийшла з палатки, накидаючи на себе куртку. Осінній холод давав про себе знати. Біля столику сидів Андрій Миколайович, Олександра Василівна, Маркіян,Христина та Оксана (ще одна дівчина з команди). Всі решті напевне ще спали.

-Доброго ранку.-привіталася я.

-Привіт.-відповіли всі.

-О котрій почнеться крос?-запитую те, що зараз цікавить найбільше.

-Для першокурсників в 11.-відповідає вчитель.-А для всієї команди буде естафета в 16:30.

-А завтра тоді що?

-Завтра біг на коротких дистанціях,а тоді ми всі збираємось і буде оголошення підсумків.

-Не розумію навіщо це все розтягнули на 3 дня.-пробурмотала наша медсестра.

-Так діти зможуть хоч трішки відпочити від міста і побути на свіжому повітрі.-сказав вчитель і всі замокли.

-Дівчата, допоможіть щось приготувати на сніданок.

Ми всі встали, знову наробили бутерброди, дістали печево і в казанку заварили чай на вогні.

-Еля, піди розбуди всіх.-скав Андрій Миколайович.

Я спочатку пішла в палатку до Аліни, розбудити її було важко, але мені вдалося, тоді відвідала ще декілька палаток, останньою залишилася палатка Антона. Я легенько відсунула "двері" і побачила милого хлопця, який спав обіймаючи одіяло. Тихо залізла в палатку і трішки попостерігала, своєю рукою поправила його темне волосся. Він виглядав так спокійно і мило, що мені не хотілося його будити, але все таки прийшлося.

-Антон, просинайся, всі вже снідають.-я легенько доторкнулася до його плеча і побачила на його лиці посмішку.

-Доброго ранку, красуне.-від цих слів мої щоки зашарілися.

-Доброго ранку...

-Як спалося тобі?-ніжно запитав хлопець.

-Чудово... І дякую, що переніс мене до палатки. Я надіюсь не була надто важкою.

-Навіть не відчув, що тримаю когось на руках. Але спостерігати як ти спиш - було весело.