Договір на кохання

Тато...

Рано вранці Рейян прокинулася від поцілунків коханого.

-Міран...лоскотно.

-Лоскотно?

-Угу.

-А так?

Він починає її лоскотати.

-А так?..

-Міран...

-А? Так не лоскотно?

-Ну...припини!

Міран зупиняється.

-Добрий ранок, люба.

-Цей ранок найкращій в моєму житті.

-І ця ніч.

-Міран!

-А?

-Вставай. Я буду готувати нам сніданок.

-Добре.

Рейян встала, одягнулася.

-А раніше соромилася.

-Йди ти!

Рейян вийшла з кімнати і в цей час зателефонувала Деніз. Міран взяв слухавку.

-Ти чого телефонуєш? Розлучатися надумала?

-Ні. Просто хотіла запитати де ти?

-Навіщо?

-А тут мені пташки наспівали, що ти там з своєю коханкою. Не соромно?

-Чому мені повинно бути соромно? В мене немає дружини. Так...якась бумажка там. І все.

-Все? А якщо я зараз прийду до вас і влаштую сканадал?

-Значить ніякого розлучення не буде!Відразу вб'ю тебе і в лісі викину! Ти знаєш мене!

Міран викинув телефон. Заходить Рейян з сніданком.

-А ось і я.

-Ти так швидко.

-Звісно. Ти ж голодний.

-Може бути...тобою.

Рейян здивувалася.

-Міран...

-М?

-Вимкни свою порнографію і їж.

-Дякую. Ммм...як смачно.

-Смачного!

-Дякую, кохана. Ти теж їж.

-Їм.

Після сніданку Рейян побігла в інститут, а Міран до дому.

-Прийшов?

-Деніз, давай поговоримо спокійно.

-Давай.

-Ти гарна, розумна жінка. Ти не кохаєш мене. Тобі потрібен той чоловік який буде горою за тебе. І таких повно. Хтось точно твоя доля. Але не я. Саме я кохаю Рейян. Дуже сильно кохаю. Я хочу прожити з нею все своє життя. Я хочу щоб вона була поруч народила мені багато дітей. Це все тато. Він з мамою збрехали тобі. Я ніколи тебе не кохав. Ніколи. Я тільки поважаю тебе. Тому просто підпиши це. І все.

-Я не можу.

-Чому?

-Я хочу бути з тобою.

-Ти розумієш, що я не хочу цього. Розумієш чи ні?

-Міран...

-В тебе буде дім, машина, робота, гроші. В тебе буде все!

-Мені нічого не треба крім тебе.

-Я ж не річ! Я не хочу цього!

-Ні! Ти мій! Мій!

-Ніколи не був твоїм. І не стану! Я навіть не давав привиду щоб ти так подумала.

Ми не цілувались не спали.

-Хочеш дітей?...Я тобі народжу. Хочеш хлопчика чи дівчинку?

-Ні! Я бачу не хочеш по доброму. Зрозуміло. Тоді в мене немає іншого вибору.

Міран йде.

-Все зроблю але ти будеш моїм!

Міран прийшов до Фирата.

-От сука!

-Міран...ну все. Заспокойся.

-Що заспокойся?! Вбити мало!

-Та ладно...може розкажеш вже все Рейян?

-Не можу. Я навіть не уявляю як вона відреагує на те, що в мене є дружина.

-Ну ти ж її не кохаєш. Поясни все та й разом щось вигадаєте.

-Не знаю...мені не вистачало тільки її втратити.

-Не втратиш. Якщо вона це почує від тебе.

-А хто ще скаже? Ти?

-Не я. Деніз.

-Нехай тільки спробує!

-Спробує...

-Оф....

Мірану телефонує Рейян.

-Он тільки вона мене заспокоює.

Фират посміхається. Міран бере слухавку.

-Ало, так люба.

-Міран....

Рейян плакала.

-Що сталося?!

-Тато...в лікарні.

-Так. Зачекай мене. Разом поїдемо!

Міран швидко сідає в машину.

-Що сталось?

-Фират, все потім.

-Добре.