Договір на кохання

Дуууже кохаю.

Ввечері.

-Міран...

-Що?

-Ти божевільний!

-Чому?

-Як можна було в неї закохатися щоб повестися на це?

-Ну ось так.

-Оф...

-Все я побіг, Фирате.

-Стій. Ти там не згубися.

-Кого вчиш?

-Тааак...що, що, а ось доглядати за дівчинами це твоє!

-Не смійся!

-Квіти не забудь!

Міран пішов.

-Оф...Рейян, ти божевільна.

-Ну, а що?

-Ти дивись не впусти свій шанс!

-Ти про що?

-Він дуууже багатий, молодий, гарний.

-Ти до чого ведеш?

-Ти в нас теж не дурненька...хапай своє щастя!

-Ха...ти знаєш, що я не люблю багатих.

-Ну..ну..

Рейян вийшла. Міран стояв з букетом квітів.

-Привіт.

-Дівчино ви хто?

-Тобто?

-Де скромна Рейян? Ви мене засвітили своєю красою.

-Ха...не вийде.

-Ні?

-Ні...

-Ця...тоді це просто тобі.

-Дякую.

-Але ж я повиненн вживатися в роль.

-А...тоді добре.

Рейян сіла в машину. Вони поїхали.

-Значить так. Говорити буду все я. Ти просто розкажи про себе.

-Я люблю гарячий шоколад, квіти, свою професію, море, морозиво, дітей, заміж не хочу...

-Чому?

-Для мене важлива кар'єра. Хлопці те да се. Але тільки не шлюб.

-Ха...ясно.

-А ти?

-Я...хочу мати свою сім'ю. Дружину...дітей. Ам....люблю відпочивати на Мальдивах,

каву люблю з 3 ложками. ХОчу покохати ту дівчину як ти.

Міран подивився на Рейян, Рейян на нього. Рейян стало не ловко.