Договір на кохання

Надія...

-А що це в тебе в руках?

-Документ...з лікарні номер 5!

Рейян злякалася.

-І що там?

-Ти ж здогадуєшся!

-Міран...

-І коли ти збиралася мені це сказати?

-За два тижні коли б мене взяли тяжкі болі.

-Чому відмовляєшся від лікування? Від дитини?

-Лікування...я б хотіла провести ці місяці поруч з тобою, а не в стінах лікарні.

-А дитина? Чому?

-Я безплідна. Я не можу мати дітей.

-Оф....

-Міран, зрозумій прошу. Це не змінити!

-Відколи ти це дізналася?

-Тоді перед виступом.

-Ти стільки мовчала?!

-Міран...

-Ні, Рейян ми будемо лікуватись.

-Пізно. 

-Рейян, чому раніше не сказала?

-Щоб це змінило? Я кажу не хочу лікуватись!

-Рейян, що значить не хочу?! Як я зможу без тебе?! Добре, про себе ти подумала тобі так краще буде, а про мене? Як я буду без тебе?

Рейян почала плакати.

-Шанси малі. Навіщо мучитись якщо все одно померти можеш!

-Можеш! Рейян, це ключове слово! А якщо ні? Тим паче я всіх лікарів світу привезу і тебе вилікують.

-Міран залишилось мало...лікування не допоможе вже.

-Добре, тоді давай лікуватись від безпліддя.

-Це ще довше.

-Рейян! Якби ти раніше сказала, я обіцяю ти б не мучилися. Швидко б полікували  і все! Я б все для цього зробив!

Рейян кинулася йому в обійми. Міран ще більш прижав її до себе.

-Мовчи! Мовчи! Не хочу це чути! Ось чому я не хотіла щоб ти знав! Я прошу тебе просто зроби так як хочу я.

-Рейян...

-Я тебе прошу. Будь ласка!

-Я не можу. Як я тебе відпущу?

-Будь ласка.

-Ні. Ти народиш! Я обіцяю тобі!

-Ні...

-Я обіцяю. Буду тримати себе в руках. Але  також обіцяю, що наша дитина це зупинить.

-Міран...

-Ти мовчиш! Як робила це раніше. Зрозуміла?

-Так. Слухаюсь.

Міран посміхнувся. І обійняв її. 

-А тепер поїхали.

-Куди?

-В лікарню.

Через годинку вони були там.

-Лікарю, поясніть мені нормально.

-Лікування вже в її стані неможливо. Я пропонував але по аналізам....

-Ясно. Або вагітність.

-Пані Рейян безплідна.

-Але ж це якось лікуєтья.

-Часу мало. Пані Рейян так вирішила. Я її вмовляв як міг.

Міран сердито подивився на Рейян. Та опустила голову.

-Вихід?

-Операція під час того терміну. Коли її почнуть болі мучити або вагітніти але ж ви розумієте.

-А яка операція?

-Це останній шанс. Вона навіть робиться під час родів цієї хвороби. Але це вже не 50 на 50 а десь 30 на 50.

-Але ж є випадки які виживають?

-Є. Звісно є. І це диво. Може і з вами пані Рейян станеться диво.

-Станеться!

Різко підіймається в кричить Рейян.

-Ти чого?

-Досить обговорювати мою долю! Моє життя! Це моє життя і я вирішую житиму я чи ні! Я вирішила так! І все!

Рейян вибігла з кабінету.

-Вибачте.

-Нічого.

-До побачення.

Міран вибіг за нею.

-Рейян! Стій!

Рейян сіла в машину і поїхала. 

Вдома.

Рейян сиділа біля каміну. До неї підійшов Міран. Сів поруч. Взяв з її рук бокал.

-Мені можна пити.

-Знаю. Просто поговорити треба.

-Про що?

-Так Рейян, це твоє життя і ти маєш вирішувати. Але...давай спробуємо з дитиною. Може вийде?

-Міран...

-Ну чому ж не вийде? Не вийде то не вийде. Але якщо вийде? Надія...хоть маленька але надія повинна бути в твоєму серці.

-Повинна. Вона і є.

-Згодна?

-Звісно. Це ж не лікування.

Рейян лягла йому на коліна.

-А навпаки з тобою час. Це все, що я хочу на ці 2 місяці.

Міран посміхнувся.

-Тоді йди сюди!

Міран встає і бере її на руки.

-Міран!

-Ти сама підписала на це угоду!

Рейян сміється.