Договір на кохання

Дякую за підтримку, люба.

Минуло 2 тижня.

Рейян прогулюється з Міраном. Міран в колясці.

-Як тобі прогулянка?

-Чудово! Поруч з моєю рідною.

Міран цілує руку Рейян.

-То Умута тепер мене возиш.

-Знову?!

-Ні. Я просто.

Рейян сміється.

-Звик вже?

-Так. Можеш робити зі мною все що завгодно!

-Добре.

Міран захотів встати.

-Куди?

-Йди сюди!

Рейян підійшла.

-Буду випробовувати тебе.

-Чим? Сядь Міран!

-Лікар сказав, що я маю пробувати ходити.

Міран оперся на Рейня.

-Мені страшно. Зараз разом впадемо.

-Піднімиш!

-Міран!

-Давай спробуємо. Ти в мені піднімаєш сил щоб боротися.

-Дивись, впадеш я тебе не зможу підняти!

-Зможеш.

Міран встав.

-Молодець!

-Один крок хоть би.

Міран спробував зробити крок.

-Ні.

-Лікар казав це коли ти відчуєш їх.

-Так? Прослухав значить.

-Сідай.

-Але стояти можу.

-А без мене?

-Давай спробуємо.

-Міран...

Міран забирає руку. Не втримється і падає на Рейян. Вони падають на травку.

-Нарошно!?

-Угу.

-Міран! Тепер як встати?

-Легко.

Мірна цілує Рейян.

-Давно такого не було. Ми та травці. Цілуємося.

-Романтично. Особливо вставати зараз.

-Яка ж ти язва, Рейян.

-Може бути.

Міран падає на землю. Рейян встає.

-Ти не вдарилась?

-Ні, нормально. Тепер як тебе піднімати?

-Подай цю коляску.

-Сам?

-Рейян, в мене в руках багато сили. Я вже так робив.

-Значить все ж таки падав.

Сказала Рейян прижмуричи очі.

-Ну...я не хотів засмучувати тебе.

Рейян подала коляску.Трішки допомогла. Міран сів.

-Все! Разом ми чудова команда!

-Може бути.

Ввечері.

Вони лягають разом. Міран вже закрив очі як відчув на собі Рейян.

-Не сьогодні.-сказав Міран не відкриваючи очей.

-Добре.

Рейян поцілувала Мірана і лягла поруч.

-Ну! Ляж нормально!

Рейян лягла йому на груди. Міран приобняв її.

-На добраніч.

-На добраніч, любий.

Так вони і заснули. Але десь о 01:34 Міран прокинувся від болю чи що. Перше, що він відчув так це пальці на ногах. Реально він їх відчував.

-Рейян! Кохана, прокинся!

Рейян прокидається.

-Що сталось?

-Я відчуваю пальци.

-Правда?

-Так. Я реально їх відчуваю.

Оба дуже сильно раділи.

Рейян почала телефонувати.

-Кому?

-Лікарці.

-Пізно, Рейян.

-Вона сказала, що на такі зміни її треба турбувати навіть в ночі.

Слухавку беруть.

-Ало, доброї ночі пані Есма. Розбудила?

-Тупе питання, Рейян.-пошепки сказав Міран.

-Доброї ночі, що у вас сталося?

-Міран відчув пальці.

-Міран....Пані Рейян?!

-Так.

-Ого! Це великий прогрес. Вітаю.

-Дякую. Що нам робити?

-Зробить так як я вам прописала, а завтра на 8:00 до мене. Зрозуміли?

-Так. Дякую вам.

-Будь ласка.

Рейян кладе слухавку і накидується на Мірана.

-Рейян, тихо. Я ще не всі ноги відчув.

-Але це вже щось! Ура!

Рейян цілує Мірана.

-Все. Ти дуже рада. Дякую за підтримку, люба.

-Дякую, що..

Рейян подумала.

-Що не розлучився.

-Ах ти ж! Получиш коли зможу...

Рейян сміється.