My love is the serial killer

🐹

Що ж, пройшло 4 дні з того моменту як я не можу викинути з голови, і з сумочки ту серветку. Мій розум просто кричить щоб я викинула серветку і забула цю адресу назавжди, але щось всередині просто не дає цього зробити і наче за руку тягне в те місце, не знати куди і не знати до кого. Я знала цю вулицю вона була біля океану , там були розташовані якісь офіси, і там на вулицях було багато камер, тому можливо мені нічого там не зроблять. Та ні, це не розумно, я наче миша яка йде прямо в мишоловку навіть не знаючи чи є там сир. Ні я не зроблю цього, цей чоловік був в тирі і після того запропонував мені роботу, це точно не робота в офісі. Я знайшла в сумці зім'яту серветку, розірвала її на шматочки і викинула.

Через декілька днів
Зараз 11 ранку і я вигулявши Чилі, сідаю в таксі. Сьогодні в мене нічна зміна в аптеці,тому весь день вільний, зазвичай я не працюю вночі просто сьогодні мене поставили на заміну фармацевта в якої щось трапилось і вона не може вийти на роботу. Куди ж я тоді їду? На вулицю Ocean Dr 21. Так це та адреса з серветки. Я викинула серветку, але адреса не виходила в мене з голови, і я просто вмирала від цікавості дізнатись хто і яку роботу хоче мені запропонувати. Так можливо це тупо, і погано для мене закінчиться, але я просто мушу це зробити. Таксі зупинилось біля 5 поверхового будинку білого кольору. Я вийшла поправляючи чорне плаття яке доходило до середини бедра, і направилась в сторону офісів, я довго думала що вдягнути так як я навіть не знала куди йду, тому зупинилась на класичній маленькій чорній сукні яка підходить буквально для всього. Зайшовши в офіс я зрозуміла що не знаю куди мені далі йти, чи що сказати коли мене запитають до кого я, що я скажу?: « Мені передали серветку з цією адресою і запропонували роботу»? Поки я думала я і не помітила як підійшла до стійки адміністратора, і вже вирішила розвернутись і йти додому, але мене зупинив голос:
- Доброго дня, ви Аліна так?- запитала усміхаючись гарна шатенка з бейджиком «адміністратор Кортні»
- Так. - я вирішила нічого більше не говорити, щоб не сказати зайвого. Хоч мене і здивувало звідки вона знає мене.
- Піднімайтесь на 5 поверх вас вже давно чекають. Заходьте одразу ж в кабінет не звертайте увагу на секретарку, вона інколи може бути грубою.- сказала Кортні.
- Дякую Кортні- відповіла я і пішла в сторону ліфта, роздивляючись інтер'єр. Перший поверх нагадав мені холл якогось дорогого готелю. Високі стелі, величні люстри, шкіряні диванчики та скляні столики, все виглядало надто дорогим для звичайного офісу.
Піднявшись ліфтом на 5 поверх я потрапила одразу в якийсь кабінет де стояв шкіряний чорний диван, столик з якимись журналами, і стіл за яким сиділа на скільки я розумію секретарка, я як і сказала Кортні одразу ж швидко пройшла до дверей кабінету кинувши коротке:
- Привіт.
- Ей! Ти куди пішла? Бос зараз зайнятий до нього не можна- пропищала неприємним голосом дівчина з бейджиком Хейлі.
- Ага- відповіла я і зайшла в кабінет як і казала зробити мені Кортні. Я зайшла в великий кабінет з довгим столом для переговорів з темного дерева, великі вікна через які попадало багато світла, давали змогу роздивитись приміщення. Все було виконано в чорних та сірих тонах і мені це сподобалось. Тут одразу ж за мною забігла секретарка:
- Вибачте! Я казала їй що до вас не можна! Але вона взяла і пішла- блондинка почала виправдовуватись і здавалось ледь не заплакала.
- Хейлі вийди з кабінету, і запам'ятай їй завжди можна- прозвучав дуже не звичайний голос десь зі сторони стола, голос був глибоким, низьким, дуже приємним наче мурчання лева, і з ледь чутним акцентом, що означало що власник голосу не американець. Секретарка зразу вибігла з кабінету на височенних каблуках поправляючи аж занадто на мій погляд коротку спідницю. Я повернулась туди звідки лунав голос. В великому чорному кріслі за столом сидів чоловік років 30 можливо менше, в нього було чорне як вугілля волосся, засмагла шкіра, і прекрасні голубі очі. Він показав мені на крісло за довгим столом неподалік нього і я сіла в нього, уважно роздивляючись чоловіка. Це той самий чоловік з тиру! Я взнала цей уважний погояд.
- Я знав що ти прийдеш Аліна- сказав він теж не менш зацікавлено розглядаючи мене.
- Правда? І звідки- запитала я. Він засміявся , весь кабінет заповнився його тихим та чистим сміхом. Йому б озвучувати якесь телешоу з таким голосом. Або і взагалі зніматись в фільмі , тут комбо - зовнішність+голос.
- Ти смілива, а ще я бачив азарт в твоїх очах тоді в тирі, ну і звісно ж те як вміло ти стріляла. Я знав що ти прийдеш бо твоя цікавість не залишить тебе в спокої.- відповів він.
- Ну добре, припустимо. Звідки ви знаєте моє ім'я , хто ви?- запитала я
- Мене звати Александро Грей.- представився він.
- А я - я не встигла договорити як він перебив мене.
- Я знаю - Аліна Торкіо.
- Ви слідкували за мною?- запитала я, він знову засміявся.
- Ну як сказати... Лише в Miracolo. Я бачив як ти стріляла, як тримала зброю, азарт і сміливість в твоїх очах, і прийшовши сюди ти довела свої корисні якості, які потрібні мені. Я бачив як ти дружньо спілкувалась з барменом, тому залишив йому записку з проханням передати, ну і запитав про тебе. Він розповів мені не багато - ім'я , прізвище, де і з ким живеш, тому що далі я не слухав, хоча думаю він міг розказати ще багато чого цікавого, але я віддав перевагу почути все що потрібно від тебе.- розповів цей, як виразивсья чорт його забирай Стен «до біса гарний чоловік».
- І що ж у вас за робота для мене Александро?- запитала я.
- Оох прошу звертайся до мене на ти! Мені не так багато як ти могла подумати. Я старший за тебе на декілька років. Так той бармен ще розповів скільки тобі років, і про те що ти не заміжня.
- От чортеня! Ну я йому пригадаю...- сказала я напевне сама собі.
- Добре, яка в тебе для мене робота?- перепитала я, і тут в кабінет хтось вривається ледве не вибивши двері.