My love is the serial killer

🐸

- Кріс) Радий бачити)- відповів Александро обіймаючи дівчину. Вона почала весело йому щось розповідати, не випускаючи з обіймів, і різко замовкла зустрівшись зі мною поглядом. Зелені очі виглядали здивовано, і вона часто заморгала пухнастими віями.
- Хто це з тобою?- запитала Кріс відклеївшись від чоловіка, і окинувши мене надмірним поглядом від ніг до голови. Вона наче оцінювала мене, і здається все ж їй вдалось роздивитись в мені суперницю, що не могло не радувати.
- Аліна Торкіо - мій співробітник . - сказав чоловік вставши поблище біля мене.
- Оо ти нарешті знайшов заміну Хейлі? Що ж, я Крісті Брін, будем знайомі- натягнуто усміхнулась вона мені, і одразу ж перевела погляд на Александро, який стояв пліч-о-пліч зі мною. Стерва.
- Ні Хейлі на місці- відповів він дівчині.
- А хто ж тоді вона?- все ніяк не заспокоювалась Кріс.
- Аліна- виправила я її, зловивши майже не помітну усмішку «боса».
- Ми на вечірці, я не збираюсь обговорювати тут роботу. Ходімо краще вип'єм. - перевів тему чоловік, і запропонував мені руку, за яку я одразу ж взялась, і зустрілась з вбивчим поглядом Крісті. Вечір впринципі пройшов дуже весело, біля нас, точніше біля Александро весь час крутились жінки, які ледь не вішались на нього, кидаючи в мене злі, оцінюючі, вбивчі, заздрісні і надмірно зацікавлені погляди. Поки він зі всіма спілкувався, я зовсім забувши про те, що приїхала сюди на машині випила трохи зайвого, ну бо дуже вже смачними виявились коктейлі, яких було багато, і хотілось перепробувати всі. Тому коли ми вже почали прощатись зі всіма по дорозі до виходу з клуба, я зрозуміла що не можу навіть рівно йти. Взявшись міцніше за руку Александро, я намагалась йти рівно, не зважаючи на те що все пливе перед очима. Коли ми нарешті вийшли десь о 3 ранку з клубу , в якому стало занадто жарко, на свіже повітря, я відпустила руку Александро, і ступивши крок почала падати зацепившись за поріг, чи то за власну ногу? Вже приготувавшись до зустрічі з ковровою доріжкою, я спробувала прикрити обличчя, як тут сильні руки ловлять мене і притискають до себе.
- Отакої, ти ж випила всього 4 коктейлі- сказав чоловік, а я ще досі стояла притиснута до нього.
- Ти був занадто зайнятий жінками які обліпили тебе зі всіх сторін, тому побачив тільки 4. Насправді їх було трооошечки більше.- сказала я відпихаючись від сильних грудей і спираючись об стіну збоку.
- Поїхали я завезу тебе додому- сказав він почавши йти в сторону парковки.
- Ні!- сказала здається занадто голосно, і отримала здивований погляд чоловіка.
- Я не хочу додому. Можеш їхати, а я прогуляюсь.- сказала я і обережно відійшовши від стінки почала майже рівно йти в іншу сторону від парковки, вирішивши що повернусь по машину завтра. Почувши що чоловік пішов в сторону парковки, я зраділа тому що все ж зможу відпочити від нього, прогулявшись додому пішки, за вечір він надоїв. Він весь час був занадто близько до нетактильної мене, і це вимотує. Але як виявилось я рано зраділа. Біля мене зупинилась машина і через відкрите вікно я почула голос Александро:
- Сідай- небагатослівно промовив він.
- Я ж сказала що пройдусь.- відповіла я продовжуючи йти.
- Сядь в машину- повторив більш наполегливо чоловік. Я промовчала продовжуючи свій рух в сторону дому.
- Сядь в чортову машину, інакше я сам тебе в неї заштовхаю!- різко сказав він, починаючи злитись.
- Я провела з тобою цілий вечір! Що ти ще хочеш від мене? Ти так надоїв мені, залиш мене в спокої- сказала я, одразу ж пожалівши про це. Александро вийшов з машини і схвативши мене за талію посадив на переднє сидіння свого авто, захлопнувши двері. Сівши за кермо кинув:
- Пристебнись.- це прозвучало грубо, і я вирішила це зробити, щоб не розізлили його ще більше. Але коли на п'ятий раз в мене не вийшло це зробити, Александро закотив очі нахилившись надімною і сам застебнув його.
- Я не хочу додому- повторила я.
- Ми не поїдемо додому- відповів він виїжджаючи за межі парковки, і справді поїхав в іншу сторону від мого дому. Їхали ми весь час в тишині, інколи переглядаючись. І через 40 хв машина зупинилась. Ми були десь за містом, на склоні гори. Заглушив мотор на узбіччі він вийшов з автомобіля, і пішов до самого краю, до обриву гори. Я пішла за ним. Чоловік стояв спершись на невисокий заборчик, і кудись дивився. Я не знаю де ми, але тут неймовірно гарно. Було вже десь біля 4 ранку, і небо на горизонті світлішало, наближався світанок.. Звідси було видно все місто, яке ще світилось яскравими вогнями ліхтарів у нічній темряві. І океан, над яким з кожною секундою небо зафарбовувалось все яскравішими і різноманітнішими кольорами, переходячи в яскраві червоно-оранжеві відтінки. І ось з-за горизонту повільно почало випливати ранішнє сонце. Я стояла спершись на огорожу в метрі від чоловіка, і дивилась на це все великими закоханими в місцеві світанки очима, і з відкритим ротом. Задивившись я й не помітила як Александро зняв з себе піджак і накинув його на мої відкриті плечі, залишившись в чорній сорочці. Я глянула на нього, він в цей момент дивився на мене і наші погляди зустрілись. В його голубих очах відбивався яскраво оранжевий світанок, і це було так прекрасно, що я просто не могла відвести свій погляд, та й не хотіла.
- Це плаття тобі шалено личить.- сказав він тихим хриплим голосом.
- Так, в тебе хороший смак- відповіла я пошепки, боячись порушити цей момент, цю ідеальну тишу, і цей неймовірний світанок. Здається я була вже абсолютно тверезою. Мені нарешті вдалось відірвати від нього свій погляд, і я роздивившись огорожу почала її перелізати.
- Ти що твориш?!- кинувся в мою сторону Александро хватаючи за зап'ястя.
- Спокійно. Все під контролем.- відповіла я і сіла на огорожу звісивши ноги над прірвою. Насправді там за огорожою був ще метр землі перед різким обривом, тому впринципі все було безпечно. Чоловік нарешті відпустивши моє зап'ястя, але залишився стояти так само близько до мене, так що я чула і відчувала десь на плечі його дихання.
- Божевільна- важко видихнувши прошептав він над моїм вухом. Я дістала з сумочки сигарету і підкурила, видихаючи сірий дим, який розтворявсья в оранжевому промінні світанкового сонця. І вмить стало так добре...
- Стоїш так близько, щоб зловити мене якщо я все ж вирішу стрибнути?- тихо засміялась я, знову видихнувши дим. Він нічого не відповів лиш змучено хрипло засміявся. Коли я докурила до половини він забрав з моїх рук сигарету і затягнувшись декілька разів, викинув її з обриву.
- Дякую- добавила через трохи я.
- За що?- здивовано запитав чоловік.
- За те що не покинув біля клубу саму, і не завіз додому, заспокоїв під час грози, за все що зробив для мене.- відповіла тихо я.
- За те що зробив снайпером і заставляю бігати кожного дня о 8?- з усмішкою доповнив він. І ми двоє засміялись.
- Il bambino pazzo, non è grato per questo...- сказав він.
- Sì.- відповіла я, він сказав що я божевільна дитина, і за таке не дякують. Чого це я дитина?! Можливо він мав на увазі не дитина, а щось типу малишки або дитинки? Я повернулась напів оборота до нього щоб подивитись йому в очі. Він з цікавісттю але насторожено роздивлявся моє обличчя, наче намагаючись знайти там якусь відповідь.
- Розслабся, sì - це єдине що я знаю італійською- відповіла я з невинною посмішкою. Він закотив очі. Не буду поки що розкривати всі карти.
- Думаю пора їхати, вже 5 ранку. Відвези мене на парковку клубу, там залишилось моє авто.- попросила я.
- Твоє авто, вже давно стоїть біля твого дому- відповів він, допомагаючи мені прелізти огорожу. Я здивовано глянула на нього.
- Коли ти ледь не впала зачепившись за власну ногу, я непомітно забрав з твоєї сумки ключі, на всякий випадок. Я ж не знаю на скільки ти божевільна. Коли я пішов до своєї машини то передав ключі Ніку, він і доставив твою машину до дому.- розповів Александро.
- Продумано.- схвально кивнула я, сідаючи в машину. Ну і звісно ж, вже як по традиції на половині дороги додому я заснула закутавшись в великий, теплий і пахнувший його парфумами піджак...