My love is the serial killer

🥀

Після сніданку, Александро змусив мене переодягнутись в спортивне і поїхати з ним, не сказавши куди. Вибору в мене не було, тому швидко натягнувши спортивний костюм , я закинула в кармани телефон і пачку сигарет. Коли я вийшла з кімнати, чоловік вже стояв взутий біля порогу, підганяючи мене. Я запригнула в кросівки і вийшла за ним з квартири, закриваючи двері. Біля мого під'їзду стояло три чорних автомобіля. Моя Bugatti, чорний гелентваген, і ще якийсь мерседес. З гелентвагена вийшов чоловік в костюмі, і привітавшись з нами, протягнув ключі Александро. Як тільки ключі опинились в його руках, чоловік в костюмі сів на пасажирське місце третього чорного автомобіля, який тут же зник за поворотом будинків.
- Ми могли поїхати на моїй- сказала я, коли ми вже сіли в чорний масивний автомобіль, який був якраз під стать Александро, грубий, різкий, небезпечний. Чоловік нічого мені не відповів, виїжджаючи на дорогу.
- Куди ми їдемо?- запитала я.
- До мене додому. Я переодянусь і підемо на пробіжку.- нарешті сказав хоть щось Александро. Я вирішила нічого йому не говорити, і не сперечатись, тому що він виглядав якимось нагруженим. Через 15 хв автомобіль зупинився біля звичайного одноповерхового будинку, в не самому багатому районі міста.
- Ого..Я очікувала побачити величезну віллу десь посередині лісу, або на березі океану, там де немає ні душі.- сказала я чоловіку, роздивляючись будинок який нічим не відрізнявся від інших на цій вулиці. Чоловік глянув на мене, і на його обличчі промелькнула майже непомітна усмішка. Невже я попала в точку? Посеред лісу?
- Серйозно?- скептично запитала я. Він пожав плечима і пішов до будинку. Я вирішила почекати його ззовні. Через 10 хв чоловік вийшов в чорних спортивках, і чорному великому світшоті, в якому його широкі плечі здавались ще ширшими, він кивком показав мені сісти в машину. Александро сьогодні був дуже мовчазним і майже не усміхався, що на нього не схоже. Ми сіли в авто і він поїхав в невідомому мені напрямку.
- Ти навіть нічого не скажеш на те що ми були в декількох метрах від пляжу на якому зазвичай бігаємо, а зараз їдемо в іншу від нього сторону?- запитав здивовано і з ноткою сарказму чоловік. Я мовчки закотила очі. Мені було байдуже куди ми їдем, зараз можна рахувати я на роботі, треба - значить треба. Ми приїхали до пляжу, але не до центрального, як завжди, а до якогось пляжу за містом, до такого де будо дуже мало людей. Припаркувавши авто, ми вийшли з нього і пішли до піску, почавши вже звичний для нас біг. Я підбігала до самого океану, і сміялась втікаючи від хвиль які наздоганяли і наче дразнились. Александро спокійно біг збоку і кожен раз глянувши на мене починав теж сміятись, в його очах я напевно дитина, і він так дуже скоро передумає давати мені зброю в руки. Було б добре. Але ні, до будь-якої роботи я ставлюсь вкрай серйозно, а до цієї тим більше. Я ж просто буду захищати місто від поганців, ну і цього італійця також. Через 40 хв, я без сил сіла на пісок і дістала з кишені пачку сигарет, прикурюючи одну. Чоловік приземлився біля мене і забравши пачку, теж закурив. Я спокійно курила, вдивляючись в хвилі океану, а Грей все дивився по сторонам. Він весь час поки ми знаходимось на цьому пляжі підозріло озирається, робить він це майже не помітно, але я все ж бачу це, його щось хвилює, він наче на голках весь день. Поки я роздумувала над цим, чоловік здається все ж щось побачив..
- Лягай!- гаркнув він навалюючимь на мене, ми двоє впали на пісок, і над нами пролетіла пуля. Якого чорта?! Грей дістав з-під кофти пістолет, і направив його в сторону звідки прилетіла пуля. Мені погано було видно що там відбувається, бо він закрив мене собою. Але він тут же підвівся на ноги, і подав мені руку щоб я встала. Чоловік заховав мене за своєю спиною, і були чути ще вистріли, я притулилася спиною до його спини, і просто завмерла.. Неподалік нас стояли ще два чоловіка з пістолетами, цілячись прямо в нас. Сигарета випала з моєї руки і впала десь під ноги.
- Александро, позаду ще двоє.- прошептала я так щоб чоловік почув мене.
- За ременем пістолет.- сказав чоловік, я і так це знала, я відчувала його спиною, притулившись занадто близько до сильної чоловічої спини. Чоорт... Я так не хочу цього, але я мушу, для того щоб врятувати нас. Я непомітно завела руку за спину, і швидко дістала пістолет з-під його чорного світшота. Беретта м'яко і так звично вже сиділа в руці, що я не витрачаючи час на приціл, тут же вистрелила, пуля зі свистом зайшла  в плече одному з чоловіків, і той повалився на землю. Перші секунди в мене ніхто не стріляв у відповідь, мені зіграв на руку ефект несподіванки. Вони не очікували що я озброєна, і що я можу вистрелити. Але вже за декілька секунд, чоловік що залишився цілим, впевнено навів на мене пістолет зводячи курок. Саме в цей момент Александро розвертається, відпихає мене з такою силою, що я падаю прямо на пісок, і бачу як пуля врізається йому в груди десь в області серця, чоловік падає на пісок недалеко від мене. Моє серце болісно зжалось і пропустило декілька ударів...Я лежачи на піску тут же цілюсь і вистрілюю в шию зловмиснику.
- Александро! - вигукнула я і зірвавшись з місця припала до чоловіка хватаючи його руку щоб відшукати пульс, як тільки зловмисник впав на пісок. Зараз мені було абсолютно всеодно чи вбила я того хто вистрелив в Александро чи ні, я просто вистрелила в його шию не задумавшись про наслідки ні на секунду, переживаючи за життя голубоокого італійця. Коли в мене не вийшло відшукати на руці пульс, я прижалась вухом до його грудей, в надії почути удари серця. Як тут я відчула крепку руку на своєму волоссі... Він поклав руку на мою голову і просто гладив моє волосся наче я кіт, що пригрівся на його грудях. Я різко сіла на пісок біля нього, вирвавшись з-під сильної руки чоловіка. Александро лежав на піску і усміхався.
- ГРЕЙ! Якого чорта?! Тобі ще й весело?!- закричала я, оглядаючи місце в яке вистрелили.
- Я в бронежилеті- сказав він, і одразу ж після цих слів я з усієї сили вдарила його рукою в груди, відчуваючи твердість броні, на що він лиш в голос засміявся. Я важко видихнула і знову лягла йому на груди просто обіймаючи. Він тут же обійняв мене у відповідь, продовжуючи гладити моє волосся. Ми лежали на піску обіймаючись хвилин 20 в повній тиші.
- Ти молодець- прошептав мені на вухо чоловік.
- Ти знав!- з докором сказала я. Він промовчав.
- Чому ти мовчиш? Ти був в бронежилеті, ти все знав! Ти весь час оглядався і був наче на голках весь день..Чому ти не попередив мене? Не дав зброю перед цим? Якби я не змогла вистрелити? Тебе могли вбити.- почала говорити я, вже без крику, але я все ще була зла на нього.
- Я був впевнений що ти вистрелиш і швидко зорієнтуєшся що робити. Якби я попередив ти б весь час переживала, оглядалась, а цього нам не треба було, людей найняли щоб вбити мене і я не мав про це знати. Я одягнув бронежилет щоб прикрити тебе в випадку чого, що я власне і зробив.. Все було передбачено.- розповів він. Я встала з піску і побачила тіло того чоловіка якому я вистрелила в шию, він лежав не рухаючись на піску який зафарбувався в червоний від його крові. Інший чоловік якому я влучила в плече, очевидно вже кудись втік. Я просто стояла і мовчки дивилась на бездиханне тіло. Я вбила людину... Александро підійшов ззаду і обійняв мене зариваючись носом в моє волосся.
- Ти врятувала нам життя. Нам і ще багатьом тим кого він міг би вбити.- прошептав він на вухо. Я відвернулась від тіла що лежало на піску і вперлась обличчям в груди Александро. Він правий, я врятувала нас. Я вбила вбивцю. Тому не варто себе винити.