My love is the serial killer

🦕

Пройшло два тижні. Я часто думала над тим щоб повернутись в «офіс» і погодитись, і ще частіше думала про те що я божевільна, ці думки просто не давали мені спокійно жити. Я так хотіла поділитись цим всім з кимось, точніше з Кейт, але не могла... бо я ж пообіцяла йому, підписала договір, і щось не давало мені порушити обіцянку. Сьогодні середа і я була на роботі, намагаючись відволікти себе чим завгодно від думок, вивчала інструкції нових препаратів, розкладала препарати в зручному для реалізації порядку, викладала з коробок на вітрини нові препарати, перевіряла терміни придатності і до обіду вже просто замучилась. Тому як завжди приблизно в 15 вийшла курити на задній двір. Підпаливши сигарету і зробивши першу затяжку, запальничка випала з моєї руки і я просто завмерла на місці. Недалеко від мене стояв Александро, спершись плечем об стіну і тримаючи в руках два стаканчика кави, ще гарячої бо з неї йшла пара, що означало що він щойно прийшов. Я моргнула декілька разів подумавши, що мій дах остаточно поїхав і в мене вже галюцинації, але висока міцна фігура чоловіка в чорному пальто, чорних джинсах і чорній водолазці, нікуди не ділась. Він підійшов до мене протягуючи один з стаканчиків кави з Starbucks.
- Пригостиш сигаретою?- я протянула йому відкриту пачку сигарет і він дістав звідти одну, піднявши запальничку яка й досі лежала біля моїх ніг, він підпалив сигарету і повернув мені запальничку.
- Латте солона карамель- сказав він знову протягуючи мені стаканчик який я так і не взяла. Я вирішила не запитувати звідки він знає яка моя улюблена кава, єдина яку я п'ю так як впринципі не є любителем кави, тому що знала що він не скаже.
- Звідки мені знати що ти не підсипав туди щось?- запитала я взявши в руку стаканчик, продовжуючи курити, і лише зараз я побачила рану на його щоці, блідість на обличчі якої не було минулого разу, і змучені червоні очі. Він не усміхався, як минулого разу майже з кожного мого слова, і виглядав дуже змученим.
- Якщо я просто скажу що нічого туди не підсипав, і це звичайне латте, ти не повіриш чи не так?- запитав він знову спершись плечем об стіну в метрі від мене, вдихаючи сигаретний дим, і п'ючи каву.
- Повірю - сказала я не сподівано для нас обох. Він здивовано глянув мені в очі, при піднявши одну брову. Я сіла на сходи і поставила біля себе каву. Він сів біля мене.
- Повіриш але пити не будеш. - усміхнувся він лиш на секунду, і майже непомітно скривившись від болі перестав усміхатись. Рана на його щоці була свіжою, і не маленькою, він не міг усміхнутись через неї..
- Навіщо ти тут? - запитала я проігнорувавши його чи то запитання чи то затвердження.
- Ти потрібна мені... Але як я і обіцяв змушувати тебе не буду. Просто мені потрібна відповідь зараз, так або ні.- сказав він кидаючи бичок у смітник який був метра за два від нас, і він попав прямо в нього. Я повторила за ним і теж попала у смітник. Він знову усміхнувся вже ігноруючи біль.. Я взяла стаканчик і відпила з нього. Латте було як завжди смачним, не дарма воно було моїм улюбленим.
- Так все таки, смілива чи божевільна? - знов задав він мені це питання, не перестаючи усміхатись.
- Можливо просто геніальна? Стаканчики обидва з однаковими напоями, не підписані, коли ти брав сигарету ти поставив їх і протягнув мені вже не той стаканчик що давав спочатку. Отже або там не має отрути, або її випив ти.- розповіла йому я свої думки, усміхаючись тому як він намагається не видати здивування.
- Божевільна..- прошептав він дивлячись з ледь помітною усмішкою прямо мені в очі, ніби заглядаючи в саму душу..
- Дай мені час до завтра- відповіла я на його питання. Він хотів щось сказати але я перебила його вставши зі сходів.
- Зачекай хвилинку.- сказала я і забігла в аптеку. Як і обіцяла я повернулась за хвилину з заживляючою маззю з обезболюючим ефектом і пластиром. Я просто не могла дивитись на його ранку, вона була глибокою і я уявляла як це боляче , на обличчі знаходиться дуже багато видів м'язів, які він очевидно пошкодив і йому доставляло дискомфорт коли він розмовляв і усміхався. Я присіла біля нього все ще сидячого на сходах з кавою в руках. Обережно повернувши пальчиками його обличчя так щоб було зручно обробляти ранку, я спочатку подивилась на його реакцію, він не супротивлявся, тому я обережно нанесла мазь на ранку та приклеїла зверху пластир. І коли я приклеїла його, задумавшись я залишила свою руку на його щоці дивлячись йому в очі. Весь цей час він уважно роздивлявся моє обличчя яке було дуже близько.
- Дякую- прошептав він і я різко забрала руку від його обличчя, наче обпеклась. А він тихенько засміявся. Я взяла свою каву продовжуючи пити.
- Я не знаю навіщо це зробила, але мені стало від цього легше. Я перфекціоніст, і твоя нічим необроблена рана, в яку могла попасти інфекція, виглядала зовсім не по перфекціоністські.- почала виправдовуватись я, а він так і не перестава усміхатись, і мені це подобалось, набагато більше ніж його серйозне, хмуре обличчя.
- Я буду чекати на тебе завтра.- сказав він і пішов. А я допивши каву повернулась до роботи.