Узи крові

10. Зізнання

— Ви ображаєте мою онучку, чоловіче.

Северуса аж пересмикнуло, коли позаду спалахнув камін і голова мами з'явилася у полум'ї.

— Я вже просив не підкрадатися, у мене нервова робота, я можу випадково тебе проклясти.

Зауваження, що люди чомусь люблять навіть незнайомих онучок більше за власних дітей, він вирішив не озвучувати. Мама блискавично запримітила на столі купку уривків золотавого паперу.

— То на весілля Блека ти не йдеш, — підсумувала вона.

Северус знищив залишки запрошення чарами. Йти на весілля цього мудака? Ото ще. Якщо раптом стане відомо, як це Блек з того світу вибрався, Северус і так дізнається з пліток. І взагалі, як у того пришелепуватого рука піднялася надіслати цю писульку? Хоча то, певно, ініціатива Талії. Вона полюбляла робити вигляд, ніби ніякого розколу в чародійському суспільстві не існує.

— А ти вже начистила парадні мешти, я так розумію? — вигнув брову Северус.

Мама фиркнула.

— Якщо ти не підеш, то і я просто надішлю квіти, тим більше мої найближчі подружки вмерли від старості, не буде з ким перемити кістки усім присутнім. І Пенелопа буде нестерпною.

— Повернімося до образ, — запропонував Северус. — Дівчисько нажалілося тобі на мене? Що я зробив? Насварив її за необачну поведінку? Гаразд. Хай продовжує в тому ж дусі, я взагалі можу оголосити, що вона моя дочка, і відвести її до Темного лорда, хай проштампує їй руку.

Мама фиркнула знову.

— Тобі попіл у носа набився?

Голова Ейлін у каміні доволі довго мовчала з ображеним виглядом. Але на Северуса це не діяло. У нього й так було вдосталь проблем. Ґіневра не збиралася з ним спілкуватися. Він з нею теж. Але при цьому вона писала Ґрейндж... дівчині. Очевидно, намагалася з'ясувати, чи та у Гоґвортсі. І сама була десь поблизу. Він намагався міркувати про все це беземоційно. А ще він краєм ока бачив на останньому зібранні Смертежерів юного Мелфоя, переляканого і спітнілого. Це теж радощів не додавало. А ще дівчисько прийде через десять хвилин.

— У мене важливі справи, ти хочеш сказати мені щось іще?

— Герміона мені не жалілася, вона занепокоєна, що Ґіневра писала їй. А ти навіть не спробував втішити дитину, — осудливо мовила мама.