Узи крові

40. Пліч-о-пліч

Десь осторонь Сіріус бився зі старшим Ґойлом — тим самим, який на раз пробивав щити; Талія знову зчепилася з Керроу.

— Ти серйозно збираєшся мене вбити? — прокричав Реґулус Лестранжу: з деякими людьми йому не вдавалося поводитися холоднокровно, як би того не вимагала ситуація.

Рабастан міцно стиснув зуби. Він явно вирішив виконати замислене попри все. Реґулус, дивуючись сам собі, спасував, дозволивши йому вдарити першим, і лише поставив щит. На щастя, це було не Непрощенне. А потім спасував ще раз і ще, і ще, не в силах змусити себе нападати і лише ухиляючись від проклять.

— Ну ж бо, Блеку! — роздратовано загорлав Рабастан. — Мені не потрібна твоя жалість! Я впораюся з тобою, навіть якщо ти будеш битися на повну силу!

Реґулус відбив чергове прокляття, зло дивлячись на цього осла. Чому Лестранж на нього так напосівся? Він уже двічі ухилився від Авади, але ж будь-якої миті можна оступитися. «Давай, ідіоте, зважуйся!» — волав внутрішній голос, а Реґулус усе скакав, як дурень, з боку в бік.

І тут паличка з хлопком вилетіла з руки Рабастана, описала дугу й опинилася в долоні Герміони. Жива. Реґулус розплився в посмішці, відчувши, як полегшення голочками пробігається спиною. Герміона з докором глянула на нього і кинула йому чарівну паличку Лестранжа. Рабастан спостерігав за цим з незворушним виглядом.

— Гірше не придумаєш, — з кривим усміхом простягнув Лестранж. — Могла б не розмінюватися на дрібниці й пальнути в мене якою-небудь гидотою. Батько, певно, навчив тебе своїх численних фокусів, далеко не таких гуманних, як Авада.

Герміона мовчки пройшла повз Реґулуса, кинувши на нього похмурий погляд, і приєдналася до якоїсь світловолосої дівчинки, яка насилу відбивалася від незнайомого Смертежера. «Мерлін». Реґулус невпевнено зиркнув на Рабастана. У нього не було часу на метушню з Лестранжем, але й зробити з ним щось бракувало духу. Він завмер. Рабастан кисло посміхнувся і розвів руками.

— Тобі не здається, що не час розмірковувати? — промовив Лестранж тихо, але слух уже достатньо повернувся до Реґулуса, щоб він міг розібрати слова.

Він міцніше стиснув чарівну паличку. Неподалік Сіріуса неслабо вдарило прокляттям, і він упав, загарчавши від болю.

— Закляктус, — кинув Реґулус і метнувся на допомогу братові. Ґойл ухилився від прокляття і зі зловтішним смішком перейшов на Реґулуса.