Узи крові

29. Потойбічна вечірка

Останні приготування добігали кінця. Герміона стояла перед дзеркалом у леткій, наче повітряній сукні, до якої насправді не дуже пасували рукавички. Вона була задоволена тим, як вбрання поєднує в собі красу та зручність, настільки не обмежуючи рухи, наскільки взагалі може вечірня сукня. Всередині змішалися ейфорія від того, що Герміона от-от позбудеться клятої Мітки, і збентеження. Сьогодні ввечері тут буде повно Смертежерів і сам Темний Лорд. Вона вдихнула поглибше. Все пройде як слід.

— Ось так, — Ейлін защіпнула у неї на шиї тонке намисто.

Герміона підійшла ближче до дзеркала, щоб розгледіти його як слід. Діаманти складалися у зображення крил і квітів — певно, це тонка робота. Сяйлива прикраса робила акцент на декольте, та й шлейки сукні у вигляді сріблистих стебел папороті, здавалося, ледве трималися на плечах (насправді Ейлін надійно закріпила їх одним з «жіночих» закляттячок). Усе це додавало грайливості образу. Герміона торкнулася намиста кінчиками пальців, невчасно згадавши, майже відчувши поцілунки Реґулуса на своїй шиї. Певно, вона мала б йому сподобатися у цій сукні. Виглядала вона дуже чистокровною спадкоємицею.

Але Блек не з'являвся в маєтку останні три дні. Чи то йому було просто незручно навідувати її через Снейпів, чи він і справді образився на те дивне прощання?

— Одна з наших фамільних прикрас, — Ейлін на мить стиснула її плечі й розчулено дивилася на Герміонине віддзеркалення. — Ти така гарна, Герміоно.

— Дякую, — засоромилася вона.

— Деякі юнаки пропускають таке, — додала Ейлін.

Герміона хотіла зберегти кам'яне обличчя, але натомість закотила очі прямо-таки як Северус.

— Які юнаки, не знаю ніяких юнаків.

Ейлін посміхнулася до неї з дуже скептичним виглядом, однак промовчала. У двері постукали. Коли Герміона озвалася, досередини зазирнув Северус. Біля нього стояла червона як рак Ґіневра.

— Хотіли перевірити, чи спадкоємиця має гідний вигляд, — тепер Северус за кожної нагоди пригадував Ейлін, як вона віддала перевагу Герміоні.

Герміона ледве стримала сміх — так по-дитячому це було. Вона крутнулася на місці, шовк сукні приємно полоскотав ноги.

— Ти дуже гарна, — несміливо промовила Ґіневра.

— Дякую, ви теж, — напруга між ними нікуди не ділася, переважно тому, що Герміона не знала, як з нею поводитися, і знову уникала Ґіневру.