Узи крові

13. Зворотний відлік

Наступного ранку Герміона довго блукала Ґримовим Лігвом, аж поки натрапила у великій їдальні на Гаррі зі Стеллою. Ті сиділи на різних кінцях неосяжного столу, наче король з королевою. Обличчя мали відповідної чванькуватості та презирливості. Герміона вмостилася по центру цієї помилково названої столом доріжки для боулінгу. Перед нею одразу з'явилася тарілка з яєчнею, беконом та тостами, чай і масло. Все, що потрібно для щастя.

Решта вчорашнього вечора минула у спробах ігнорувати існування Рональда, в яких їй зі змінним успіхом допомагали Стелла з Тонкс з їхніми незграбними, але дуже веселими танцями. Гаррі проводив частину часу з Роном, тож тепер Герміона оцінювально поглянула на друга.

— У мене була зовсім дурнувата версія щодо тебе й Снейпа, — сказав той, стрімко червоніючи.

— Яка? — Герміону заскочила зненацька ця заява.

Гаррі реготнув і взявся дуже старанно вимащувати шматок хліба в жовтку.

— Та ти так дивно дивилась на нього у Великій залі. Постійно. І на уроці така зухвала була, а ще на Карті мародерів я бачив тебе в його кабінеті не тільки у вечір відпрацювань.

— Ти думав, що я в нього закохалась?! — вжахнулася Герміона.

— Поттер, ти збоченець! — одночасно з нею вигукнула Стелла.

— Я не з тобою говорив, Стервелло Блек, — повідомив Гаррі.

Стелла тицьнула в його бік тостом.

— До речі, Карта мародерів і мені належить, мусиш ділитися.

— Для чого? — звузив очі Гаррі і далі вони ще півгодини сперечалися, хто з них кому що мусить.

Ну, вочевидь, Гаррі не настільки травмувався новиною про походження Герміони, якщо так суттєво відволікся на сварку зі Стеллою. З одного боку, це добре, з іншого — неможливо слухати. Герміона невимовно зраділа, коли зрештою Стелла запропонувала долучитися до пошуків інформації про горокракси в бібліотеці замку. Хоча Герміона й казала Дамблдору, що Гаррі має до нього розмову, той знову зник з Гоґвортсу, так і не зустрівшись з Поттером. Тож справа горокраксів нікуди не посунулася.

Зате Герміона отримала змогу побачити найбільшу приватну колекцію у своєму житті. І запустити в неї руки. Бібліотека Ґримового Лігва навряд чи поступалася розмірами гоґвортській. Величезне (і холоднюще) приміщення з рядами й рядами стелажів, на яких громадилися книжки різних століть. Найдавніші видання розмістилися в оксамитових лігвищах під склом, наче якісь білосніжки у кришталевих домовинах. Чекали на доторк чуйного читача.