Узи крові

17. Зустріч старих друзів

5 жовтня, 1996

Алея Діаґон дуже змінилася відтоді, як повернення Темного лорда було викрито. Деякі крамниці тепер стояли зачинені, з забитими дошками вітринами, а власники їхні поділися невідомо куди (ну як невідомо, те, що то справа рук Смертежерів, не знали тільки дурні). Осіннє сонце визолотило запустіння магічного кварталу, віддаючи останнє тепло. В повітрі терпко пахло пізніми квітами. В тінях уже зачаївся холод, що пробирав до кісток.

Нарциса Мелфой захланно поглинала хот-дог, куплений на вуличній ятці. Як це часто бувало, коли вона надмірно хвилювалася, їй страшенно хотілося їсти. І не якийсь салатик, а щось жирне, шкідливе й негідне справжньої леді. Зараз би ще пивом запити. Вона хихикнула, уявляючи себе з літровим кухлем і чомусь у вульгарній сукенці з низьким декольте, і мало не вдавилася булочкою. Луціус би виблював, якби побачив її зараз. Від цієї думки хот-дог видавався тільки смачнішим.

— Смачного, — почувся поряд знайомий низький голос і в Нарциси мало серце не стало.

Тільки його тут бракувало! Вона заледве проковтнула гігантський шмат хот-дога і ворожо озирнулася на Волдена Макнейра.

Він вишкірився зі своїм звичним виразом, наче йому відомі про Нарцису якісь жахливі секрети. Нарциса несхвально ковзнула поглядом по його дурнуватій стрижці з виголеними скронями.

— Що ви робите тут одна, пані Мелфой? — Макнейр наблизився.

Нарцисі довелося задерти голову, щоб поглянути на нього. Це її теж дратувало. Зі своїм зростом і незмінними каблуками вона звикла дивитися звисока навіть на більшість чоловіків, але Макнейр був двометровим велетнем з широченними плечима.

Тепер вона не зможе брутально дожерти свій хот-дог. Тільки за це можна було зненавидіти Макнейра. А ще вона не хотіла, щоб знайомі побачили її сьогодні на алеї Діаґон. Ймовірність, що її задум буде розкрито, мізерна, та все ж.

— Я прийшла по нові сукенки, — тоном бездумної дурочки проспівала Нарциса.

— Звісно, їх ніколи не буває вдосталь, — кивнув Макнейр.

— Угу, — Нарциса з досадою викинула рештки хот-дога в урну.

Прощавай, насолодо.

— Як твій малий? — спитав Макнейр.

Питання наче й було цілком собі звичайне, але Нарциса аж заклякла на мить. Відтоді, як змінилися обставини їхньої сім'ї, знайомі, що були в курсі, взагалі припинили питати про Драко — так ніби Мітка була заразна і передавалася шляхом згадування її носія. Всі тремтіли за своїх діточок, треба було бачити, як Паркінсони намагалися уникати візитів до них додому, звивалися, як вужі на сковорідці.