Кому моляться боги?

Розділ 11. Покарання

Кімната з тьмяним світлом наповнювалася ароматом лікувальних трав та запалених паличок пахощів, що заспокоювали розум. Дзянь Юелянь схилився над тілом несвідомого заклинача, якого принесли сюди четверо молодших учнів. Рани Лен Джанши були дбайливо оброблені ліками та перев'язані бинтами. Юеляню лишалось тільки спостерігати. Ніякого сенсу поспішати. Він жадібно вдихнув з тонкої трубки яньдоу і видихнув густий дим зовсім не лікувальних трав йому в обличчя.

—- Цьому богу не личить ховатися, як соромітна дама, — байдуже озвався Юелянь, якому не знадобилося навіть повертати голову, аби підтвердити своє припущення. Хао Фасянь шумно видихнув, судячи з рухів, розвернувся на п'ятах і притулився до прочинених на відстань одного ока дверей.

— Відколи Лаошу влаштувався лікарем? — уїдливо змінив тему Фасянь, ховаючи обличчя за золотим малюнком віяла.

–- Лише виконую наказ глави Шеня, –- байдуже відповів заклинач. Він навмисно було сховав кімнату молодшого Шеня від будь-якого сонячного світла. У цій темряві складно розгледіти нерухомого легендарного заклинача, що так легко був переможений жорстокими техніками вчителя.

— Він ... — почав Фасянь несміливо, але обірвав сам себе, не бажаючи псувати свою репутацію через молодого воїна.

–- В нормі, — відповів на невимовне запитання травник і ліниво затягнувся. Молодий воїн, оголений і знезброєний, оточений ароматом цілющих трав, здавався рівним іншим заклиначам. Якщо Хао Фасянь дозволить собі в цю хвилину таку сміливість, він здавався уразливим. Раніше він бачив його лише в пишному церемоніальному вбранні школи Лань-Лу, з срібними елементами, міцними наплічниками, шкіряними наручами. Але зараз, лежачи в чужому вбранні, далеко від дому, без шпильки і золотої броні Лан Хонсе, цей воїн ніби приміряв статус переможеного. Вперше на його пам'яті.

— Чи можу я запитати, чому цей бог цікавиться даочжаном? — з усмішкою уточнив Юелянь, порожнім поглядом дивлячись кудись на прочинені двері.

— Це мав бути мій бій, от і все. Лен Джанши вкрав мій шанс на перемогу. Він гадав, що я програю, от і відмовився. В моїх інтересах перевірити його стан.

Біловолосий заклинач залився зовсім не мелодійним сміхом, подібним до свисту вітру чи шкрябання мишей в стінах дому.

— Безглуздо, — він затягнувся травами, що отруюють свідомість, з такою силою, ніби їх тління мало замінити йому повітря, — Ти і справді припускаєш, що зміг би перемогти його? - Юелянь видихнув дим у вуста заклинача і меланхолійно заплющив очі, коли наблизився, аби в темряві розглянути його обличчя. — Його духовної енергії незабаром вистачить, щоб від заходу сонця до світанку повністю розчистити від демонів стежку аж до самої школи гірських вод. А то й усю Піднебесну.