Кому моляться боги?

Розділ 28. Бурхливі річки, човни-дракони в пору літнього сонцестояння

Адепти Лан Хонсе з шумом обступили один одного, виглядаючи за ворота школи, і юрбою намагалися вислизнути за межі території. Всі вони не відривали погляду від воістину неймовірних розмірів будівлі, що здалеку нагадувала вулик висотою в п'ятнадцять, ні, всі двадцять чжанів. Адепти затамувавши подих роздивлялися картину перед ними. Немов панцир черепахи за формою, будівля була вистелена сотнями маленьких домів з розкішними, устеленими зеленню і плодовими деревами садами. Ледве помітні робітники цієї ранньої години вже орали рисові поля, збирали врожай, і кололи дрова. Хоча вершини цієї рукотворної споруди не було видно, водоспади, річки, струмки, озера брали звідкись свій початок, наче саме небо благословляло їх повним життям водами. Адепти могли заприсягтися, що помічали рибалок, що ловлять коропів у ставках. Вузькі вулиці між будинків були вистелені суцільними сходами, що підбиралися вгору, до палацу, що наближався до самих Небес.

— Це ж мандрівна школа Хванґвей! — захоплено вигукували молодші адепти.

— Школа Хванґвей ще ніколи не наближалась так близько до столиці! — підт
римували їхнє захоплення старші.

— Катастрофа ...— тільки й мовила Молі Бін і приречено дивилася на ледь помітну у висоті статую божества, що тримав повні врожаю корзини.

Шень Сян також не поділяв загального захоплення. Він тільки хмурився, розтираючи шкіру між бровами, і постійно хапався за голову, потираючи скроні. Нарешті натовп був змушений розступитися. З десяток адептів у чиновницьких шатах крокували першими і з самого порога школи кидали оцінюючий погляд, раз у раз додаючи записи до своїх нотаток. Коли ті пройшли далі, ще десяток адетів ступили з кошиками в руках, що ломилися від фруктів. Коли і вони зайшли на територію школи, усі адепти завмерли, і Шень Сян сховав половину обличчя долонею. З губ його зірвалося втомлене зітхання, ніби він був готовий померти на цьому самому місці.

— Шень Сян, це переходить усі межі, — голос, що швидше нагадував високий писк, виходив від хлопця, що навряд чи дотягував до дванадцяти років. Довгий одяг гірчичного кольору волочився по землі, здавалося, що він ось-ось наступить на тканини, якби адепти позаду не притримували їх. Головний убір чиновника надавав йому ще з десяток цунь зросту, але навіть так, Шень Сян був змушений схилитись навпіл, щоб дивитися йому в очі.