Незважаючи на оголошення про те, що в храмі знов безпечно, незважаючи на значне зменшення кількості листів зі скаргами на демонів в передмісті, його люди навіть через кілька днів не поспішали відвідувати свого бога, і лише деякі особливо вірні віруючі піднімалися на сходинки храму, щоб залишити на вівтарі кілька монет і запалити пахощі. Фасянь не здогадувався, що відповіді на його туманні питання знаходяться зовсім поруч, в устах його віруючих, якби він тільки слухав їх трохи частіше, а не змушував кам'яну статую слухати звернення. Однак ледве Фасянь намагався наблизитися до своїх прихожан, відразу ловив на собі погляд, сповнений жаху або осуду. Не без зусиль він зумів зловити на виході старця, відвідини якого пам'ятає ще змалечку, і перегородивши йому шлях шанобливо вклонився.
— Лао сяншен, чи не підкажете цьому молодому господину, чому стіни храму так спорожніли в ці дні? - старий усміхнувся беззубою посмішкою, зводячи погляд на безтурботного бога.
Тож господин Фасянь неначе нині дружбу з демонами водить.
А потім відвернувся від юнака, чия ввічлива усмішка зникла, наче заморозки зірвали перше листя з незміцнілого дерева.
— Я стояв на перших щаблях цих сходів, що вели до самого сонця. Ще тоді люди багато говорили, Шень Ґвандзінь. Чутки швидко поширюються в натовпі, але тепер, коли померла невинна дитина ... У неспокійній воді ви не знайдете свого відображення, не вам прислухатися до морської піни.
* * *
Подібна настанова не давала спокою зазвичай безтурботному Фасяню. Ще донедавна йому було достатньо переписування поезії та смачних частувань, щоб наповнити свій день хоч якимось змістом, рік за роком дорогий шовк одягу тішив його око і душу, а найбільшою радістю була прогулянка під час свят, коли віруючі схиляли голови, а це божество могло привітати своїх віруючих. Його життя було щедро наповнене всіма видами галасу та колотнечі, що стихали лише в моменти медитацій. Та в годину зміцнення своєї енергії ці розум наповнювався роєм неспокійних питань, порушуючи потік свідомості.
Не така тривожна була місячна пора, як неспокійний ранок. Фасянь різко підвівся ще до приходу слуг, скрикнувши від вигляду тонкої фігури в білих лахміттях.
- Іньїнь! — на своє прізвисько старий тільки підняв сиві брови.
- Все гаразд. Просто демони снів турбують мій спокій.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Кому моляться боги?
Historical FictionХоча молодий бог Хао Фасянь не бачив світу небожителів, він став для людей самим сонцем, і благословив країну, що занепала від нескінченних війн, на удачу та піднесення. Зустріч з холодним воїном Лен Джанши та дружба з безсоромним демоном Їнь Мо кар...
