Кому моляться боги?

П'ять шкіл, один бог

Вечір у Лань-Хонсе відзначався тупотом ніг, що залишали тренувальне поле, хоч деякі з них пересувалися вкрай ліниво. Компанія учнів закрилася в просторій кімнаті, постійно наповнюючи її реготом.

— Погляньте на мене, я клаповухий коротун! Боріться зі мною! — Шень Хон витанцьовував у центрі кімнати, і викривляв на обличчі демонічні гримаси, веселячи навколишніх товаришів по навчанню. Молі Бін обережно тицьнула його в бік вістрям клинка, який заточувала останню годину.

— Бай М'яньянь, годі, ти ображаєш Шень Хона.

— Я зовсім не ображаюсь! Лише перегризу йому горлянку! — Шень Хон, впевнений у справжності своєї крові і плоті рвонув до свого двійника, але був підхоплений Фудоном, що реготав, утримуючи в в кільці рук бешкетного адепта.

— Твоя майстерність вражає, нарешті опанував техніку роду Бай досконало?

— Не сказав би, — М'яньянь припинив вдавати з себе блазня і ліниво осів на ліжко, — Іноді колір волосся не той, або з голосом проблеми, навіть зараз, — Бай М'яньянь проводить по чорному волоссю, витягаючи з кучерявої гриви червоні пасма, — Бувають помилки. Хоча заклинання було складено ідеально. Напевно, це я ще слабкий.

— Обернись на когось іншого! — Шень Хонг зашарівся і угамувався від намагань зав'язати боротьбу. Тепер його занепокоєний погляд блукав своїм відображенням у маскуванні Бай М'яньяна в пошуках інших вад.

— Не хочу, Шує Фудон мене поб'є, а Молі Бін ... — Юнак відірвав голову від подушки, звернувши погляд на все дівчину біля вікна, і несміливо опустив очі на її руки.
— Вона дівчина. Це буде неповагою.

Очі Шень Хона раптом спалахнули новою ідеєю, і той вчепився пальцями в уніформу М'яньяня, щоб той нахилився до нього. Не стримуючи приглушеного сміху, парубок нашептав адепту всього кілька слів, після чого той спантеличено відвів очі вгору, хоч на обличчі і можна було прочитати юнацьку легковажність.

Лен Джанши в той вечір був покликаний стояти на варті, не в якості чергового покарання, але тому, що минулого разу йому вдалося через цю саму варту пройти. Шень Сян висловився проти цього, але адептам вдалося вмовити поставити замість пари-трійки учнів одного лише Джанши. Причому, кількість адептів на варті в різних частинах школи зменшувалась з кожною годиною - надто великою здавалася постать адепта Лань-Лу, який став проти брам Лан-Хонсе, подібно до непорушної гори, якій страшний лише вітер. Але Лен Джанши вмів читати навіть його. Вчитель навчив рахувати кроки по принесеному вітром звуку та вібрації, скільки їх, йдуть чи біжать підтюпцем. Цього разу він відчув легку ходу людини, що зовсім не поспішала, скоріш за все чоловік, судячи з довжини кроку. Лен Джанши вийняв меч Фасянь, готовий зустріти адепта, що блукає в заборонений час, але натомість здивовано заціпенів. Осяяна місячним світлом постать здавалася напрочуд витонченою, хоч силует уніформи Лан Хонсе надавав їй міці. Навіть у напівтемряві можна було розгледіти риси обличчя пізнього гостя і тонкі пальці, що, ніби пробігшись струнами, поправили пасмо золотого волосся, дозволяючи Джанши упізнати незнайомця. У той момент він і завмер, зустрівшись поглядом з блакитними очима Хао Фасяня що відбивали усипане зорями небо. Воїн машинально повернув меч у піхви, коли молодий бог ледве підняв куточок губ у привітанні, і навіть не сповільнив кроку, коли проходив повз Джаньши.