Шаховий король: темний король

○◇○ РОЗДІЛ 20: РЕПРЕСІЇ ПРОТИ АРИСТОКРАТІЇ○◇○

Після того як Джонатан врятував життя Ернестові під час нападу на них асасинів у лісі, Ернест почав більше довіряти своєму слузі. Молодий король вирішив не надавати сильної уваги тому, що трапилось після нападу біля комина, тому поводився як і завжди холодно до свого оточення. А от Джонатана те що трапилось у заміському маєткові досі сильно хвилювало. Він постійно повертався думками до тих болючих слів Ернеста, які той сказав після спроби блондина зізнатись в почуттях.

— Є список... — раптом промовив Ернест, коли він разом зі своїми двома посіпаками як завжди чаював у малій вітальні біля свого кабінету.

— Який список? — здивовано запитав Джонатан, відійшовши від  своїх нав'язливих думок.

Ернест у ту ж мить кинув на стіл кілька сильно списаних паперів.

— Це список з іменами усіх членів ради міністрів та іменами членів їхніх сімей та також з їх перерахованим майном. — глянув на злегка розгубленого Джонатана. — Я хочу доручити тобі дещо.

Джонатан глянув на список з іменами, а потім на свого пана.

— Що це за завдання, мій пане?

Ернест різко спохмурнів.

— Слухай уважно мій наказ, Джонатан. Ти разом із гвардією вирушаєш до усіх вказаних у списку аристократів та намагаєшся змусити їх присягнути на вірність мені. Присягнувши мені на вірність вони зможуть уникнути мого гніву та зберегти свій титул. Якщо ж вони відмовляться, я не збираюсь їх милувати. Покарання буде наступним: відмовившись прийняти мою пропозицію, чоловіки повинні бути негайно посаджені у в'язниці та очікувати страти, жінок та дітей відправити на роботу у копальні та шахти королівства.Так з них хоча б буде якась користь для держави.

Джонатан вжахнувся таким словам свого пана, до котрого його серце всупереч на усе, до цього часу відчувало ніжні почуття.

— У шахти...Дітей...Невже ви зовсім їх не пожалієте? — після цих слів він зіткнувся зі страхітливим поглядом свого співрозмовника. Погляд Ернеста був безжальним, трохи роздратованим та незворушним.

— А мене хтось колись жалів? Хто мене жалів, коли я регулярно отримував побої від мого батька-покидька? Ніхто...Хто намагався хоча б раз пожаліти  та зрозуміти малого мене? Ніхто! Усі...Усі довкола бачили в мені всього лише монстра та продовжують бачити. І я їх ненавиджу. Я ненавиджу особисто кожного, хто посмів хоча б раз назвати подумки мене чудовиськом. Вони створили з мене монстра своєю мовчазною згодою, тож я не збираюсь їх жаліти. Тож замовкни, Джонатан, та виконуй мій наказ!