Життя по сценарію

47

Я вже майже дійшла до кімнати, як помітила Тео, який стовбичив біля дверей нашої з Пенсі кімнати.В руках він тримав букет квітів.
Т/І: що ти тут робиш?
Тео аж підскочив на місці.
Тео: Т/І!Ти чого так лякаєш?
Т/І: ну вже вибачайте пане, якщо у вас проблеми зі слухом і ви не почули моїх кроків.
І тут двері кімнати відчинилися.
Пенсі: о, Т/І, ти вже прийшла?
Т/І: як бачиш.
Пенсі: щось ти рано.Все нормально?
Т/І: потім,–я швидко кинула ледь помітний погляд на Тео.
Пенсі: добре.Я буду пізно, тому лягай без мене.
Т/І: як наче я мала тебе чекати,–пробубніла я собі під ніс і увійшла до кімнати.
Я переодягнулася і одразу влягалася спати, але так і не стулила очей.
Пройшла година.Дві.Три.Чотири.Можливо більше, я вже втратила рахунок.
На годиннику було 00:04.
Я лежала і обдумувала всі події, які відбулися в моєму житті.Останнім часом життя нагадувало банальну мелодраму, яку старенька бабця дивиться на повторі вже всотий раз.
Полежавши в темряві ще з годину, я швидко схопилася з місця і вибігла з кімнати.Я сама не розуміла, що роблю, але зупинилася аж біля кабінету директора.
Я вже збиралася стукати, але передумала.
Т/І: 🗯️І якого чорта мене сюди так пізно занесло?🗯️
Я вже хотіла йти, але раптом двері самі відчинилися навстіж.
Дамбл: проходь, Т/І,–долинув голос з середини.
Я зайшла і двері за мною зачинилися.
Дамбл: я чекав на тебе, сідай.
Я сіла на стілець навпроти його столу.
Дамбл: з чого почнемо?
Т/І: професоре...я б хотіла дізнатися, що то була за магія, яку я вичаклувала?
Дамбл: я знав, що ти цим зацікавишся.А ти, як думаєш, що то було?
Т/І: точно не знаю, але напевно нічого доброго в тому не було.
Дамбл: чому ж?Ти врятувала брата і це вже добре,–він легенько всміханувся, але одразу зробився серйозним.–І так, тут ти теж права, то не була надто чиста магія.
Т/І: як це?
Дамбл: в тобі живе те, про що ти навіть не здогадуєшся.Те, що може нашкодити, як іншим, так і тобі самій.Це дуже темна магія, Т/І.За своє життя я ще не зустрічав такого.
Т/І: тоді чому я не відчуваю нічого такого, щоб мало відрізнятися від того, що відчувають усі люди?
Дамбл: воно живе в тобі і якщо ти не навчишся контролювати себе...все може дуже погано закінчитися.
Т/І: змахує на якусь дитячу казочку.Вам так не здається?
Дамбл: ми віримо лише в те, в що хочемо вірити, а інше нас не цікавить.
Т/І: я хочу знати правду!Справжню правду, а не брехню, якою мене і так годували на протязі багатьох років!
Дамбл: добре.Ти ніколи не помічала нічого дивного, коли злилася?
Т/І: помічала, як вибухає моя остання нервова клітина!
Дамбл: будь серйозною!Подумай краще.
Після його слів в мене в голові пронеслася одна картина.Я трохи зібралася з думками, пригадуючи деталі того дня.
Т/І: це було два роки тому...Тоді ми з Герміоною скуплювалися до школи і якийсь хлопець назвав мене бруднокровкою...Це мене дуже розлютило і я захотіла його штовхнути, але навіть не встигла доторкнутися до нього, як він відлетів до стіни і вдарився головою.Хлопець знепритомнів.З ним була менша сестра, вона почала плакати і тикати в мене пальцем, при цьому називаючи мене монстром.
Дамбл: ще щось?
Т/І: якось я торкнулася дерева і воно загорілося це теж було... професоре, ви ж не думаєте, що те, що живе в мені...
Дамбл: проявляється, коли ти злишся?–закінчив він.
Т/І: так.Це було б трохи дивно.
Дамбл: в нашому світі магії мені вже давно ніщо не видається дивним.
Т/І: що мені з цим робити?
Він не встиг відповісти, бо в цей момент двері кабінету відчинилися і спалахнуло яскраве світло.
В кабінет увірвалася Амбридж, а за нею ще якийсь чоловік, якого я одразу не впізнала.
Амбр: попалися!
Дамбл: доброго вечора,–привітався він спокійним тоном.
Т/І: десь я ту морду бачила,–почала я вдивлятися в обличчя чоловіка.
Амбр: як ти смієш?!Це сам міністр магії, дурне ти дівчисько!
Дамбл: вітаю, Корнеліусе,–він посміхнувся до того чоловіка.
Т/І: Корнеліус Фадж,–процідила я крізь зуби.
Фадж: а ти Т/І Мелфой чи перепрошую, уже Поттер?–він зблиснув очима.
Т/І: користуюся двома прізвищами).
Дамбл: так що вас привело сюди в такий пізній час?
Амбр: пане міністре, я вам вже казала, що Поттер сюди часто ходить?Вночі!
Фадж: неодноразово.
Т/І: хто саме Гаррі чи я?
Амбр: яка різниця?!Тут влаштовуюся таємні збори і ви, Дамблдоре, навчаєте їх, як діяти проти міністерства.
Дамбл: аякже!
Т/І: що?!Мені якщо буде потрібно, то я сама через парадний вхід до вас в міністерство завітаю!І цього мене не потрібно навчати!Ви, міністре, це добре знаєте.
Чоловік трохи зблід.
Амбр: заткнися!Він,–вказала вона на Дамблдора,–порушує правила!Бідній дитині припудрили мізки...
Т/І: я б посперечалася на рахунок бідної. Не забувайте, що я жила в сім'ї Мелфоїв!
Амбр: та як ти...
Т/І: а пам'ятаєте, як ми з вами пісеньку співали про тролів, що «в лісі пісяють тільки під сосну»?
Фадж: про яких ще тролів?
Амбр: хіба не видно, що її змусили це сказати?!Вона просто хоче мене осоромити!
Т/І: які ви догадливі!А зараз мені потрібно поговорити з директором.Я вже третю ніч не сплю, тому прийшла за порадою,–брешу і навіть оком не змигну,–тому, якщо ваша ласка, закрийте двері з того боку!
Фадж: ви правду казали, Долорес, в неї зовсім відсутні манери вихованості!
Дамбл: так чого ви хочете?Теж за порадою, щодо безсоння прийшли?
Фадж: вибач, Дамблдоре, але такий закон.Тому задля безпеки ти тимчасово посидиш в Азкабані.
Т/І: за що?!
Дамбл: Т/І, йди до себе.
Т/І: але...професоре...
Амбр: ти що не чула?!
Я глянула на Дамблдора, його лице було спокійне, жодної емоції.
Проходячи повз Амбридж і Фаджа, я кинула на них злий погляд.
Т/І: сухенької вам ночі!Дивіться не наробіть в штати, коли Волдеморт завітає до вас в міністерство,–з цими словами я вийшла з кабінету.
Т/І: 🗯️І звідки в мені стільки сміливості?🗯️
Дорогою до вітальні я побачила силует, який наближався в мою сторону.
Т/І: 🗯️Драко...🗯️
Я розвернулася і почала швидко йти в іншому напрямку.
Т/І: краще в обхід,–прошепотіла я собі під ніс.
Драко: і довго збираєшся від мене бігати?–його голос рознісся ехом по коридору.
Я зупинилася.
Т/І: 🗯️Немає сенсу.🗯️–пронеслося в мене в голові.
Не обертаючись, я пішла до своєї кімнати.

✨~✨