Життя по сценарію

46

Я швидким кроком вийшла на восьмий поверх, при цьому кілька раз ледь не впала.
Т/І: і куди далі?!
В коридорі не було ні душі.Я пройшлася трохи далі і позаду себе відчула чиїсь важкі кроки.
Драко: далеко зібралася?
З посмішкою на обличчі я розвернулася і вже збиралася ступити крок, але завмерла...так, завмерла...від його вигляду.
Хлопець був одягнений у чорний смокінг з чорними туфлями, волосся трохи розтріпане, хоча було видно, що він намагався привести його до ладу.Раніше він ніколи не був таким вишуканим–у всіх значеннях цього слова.
Драко: Овва!–він почав підходити до мене.
Т/І: що я бачу?Мелфой перетворюється в красунчика-джентльмена?
Драко: а ти, Т/І, в справжню леді,–його слова прозвучали, як утвердження, а не питання.
Хлопець зупинився біля мене і поцілував тильну сторону моєї руки.
Драко: ходімо?
Я лише кивнула.
Драко взяв мене за руку і підвів до порожньої стіни.Він закрив очі і перед нами почала з'являтися...
Т/І: кімната на вимогу?!
Драко: ти знаєш про неї?
Т/І: ми...що...так.
Я вирішила не псувати нам вечір, тому просто промовчала.
Двері кімнати повністю з'явилися і ми зайшли в середину.По середині стояв столик, освітленням були лише свічки, які літали по всіх кутках кімнати.Грала тихенька музика, яка линула від зачаклованої арфи.
Т/І: тут дуже гарно.
Драко: я знав, що тобі сподобається).
Ми сіли за столик.
Т/І: хто перший дарує?
Драко: давай ти.
Т/І: ні.Я хочу, щоб ти.Мій подарунок має зачекати...бо...він може дещо змінити.
Драко: добре.
Хлопець засунув руку собі під піджак і витягнув звідти продовгувату коробочку.
Драко: ти й так дуже гарна, але дечого не вистачає,–він підсунув коробочку ближче до мене.
Я відкрила її і побачила срібний ланцюжок з цорним камінчиком.
Т/І: дякую.Але на більшу реакцію ти можеш не очікувати.Я не люблю, коли мені дарують дорогі подарунки, краще це буде простий лист, але він буде від тої людини, яка дійсно мене цінує і я займаю хоч якесь місце в її житті.
Драко взяв мене за руку і сказав:
Драко: послухай, в моєму житті ти займаєш велике місце.Я вже казав тобі, що не зможу без тебе і ці слова завжди будуть прокрутюватися в мене в голові, якщо ти раптом почнеш віддалятися від мене.
Я трохи подумала, а потім сказала:
Т/І: допоможи одягнути його... ланцюжок.
Драко підвівся з місця взяв лянцюжок і став позаду мене.Відгорнувши моє волосся, він застебнув його.Потім нахилився до моєї шиї і залишив легенький поцілунок-від цієї дії на тілі повиступали сирітки.
Драко: тепер твоя черга дарувати,–прошепотів він мені
Я трохи подумала, а потім запитала:
Т/І: пам'ятаєш, як два роки тому твій батько подарував тобі перстень?На ньому ще було зображення змії.
Драко: ось цей?–він підняв ліву руку і вказав на середній палець.
Т/І: так...цей.
Драко: я точно не забуду, як мені його подарували, а я його на другий день загубив.
Т/І: ти його не губив...
Драко: як це не губив?
Т/І: я його вкрала..вночі..доки ти спав,–мій голос перейшов на шепіт.
Драко мовчав, чекаючи пояснень.
Т/І: той перстень зараз в мене,–я поклала на стіл коробочку, яку вже тривалий час переминала в своїх пальцях.
Драко: але...ЩО?!Що ти мелеш?Ось він в мене на пальці,–він знову вдивлявся в середній палець лівої руки.
Т/І: це підробка.
Драко: як це можливо?Поясни!
Т/І: той перстень був горокраксом!Так, я вчинила дурість, коли забрала його і не одразу поставила заміну.
Драко схопив коробочку, яка стояла по середині столу і відкрив її.Він витягнув оригінал перстня і почав його розглядати.
Драко: як ти дізналася, що це горокракс?–його голос став тихішим.
Т/І: складне питання.Я не можу цього пояснити, бо сама не знаю відповіді.
Драко: чому ти мене не попросила, щоб я його тобі віддав?!Тоді все могло б обійтися без наслідків!–він підвищив голос.
Т/І: я не хотіла, щоб так вийшло.
Хлопець підвівся з місця.
Драко: ти навіть не уявляєш, що батько зробив зі мною, коли довідався, що перстень зник!–сказавши ці слова тремтячим голосом, хлопець попрямував до дверей.
Я піднялася з місця і крикнула йому в слід:
Т/І: знаю!Думаєш, лише тебе він круціатусом катував?!Це ти навіть не уявляєш, що він зробив мені, коли я прийшла і зізналася, що взяла твій перстень, бо хотіла собі такий!Так, це було брехнею, але він зняв з тебе покарання, яке планував розтягнути на два місяці!
Хлопець зупинився, але не ворухнувся.
Т/І: а коли ти випадково розбив дзеркало.Думаєш, чого тобі це спало з рук?! Правильно, бо я пішла і сказала, що це була моїх рук справа!І я знову набрехала ЗАРАДИ ТЕБЕ!І це повторювалося неодноразово!
Драко: я..я не знав.
Т/І: о, звичайно!А коли ти розбив вазу, то звалив вину на мене!Ти навіть не уявляєш, як мені було боляче..морально боляче, розуміти, що людина, яку ти постійно покриваєш виявилася такою...такою,–я навіть не змогла підібрати слів, щоб закінчити своє речення.
Драко: Господи...
Я схопила свою сумочку і швидко пішла на вихід з кімнати.
Т/І: дякую за вечір, було гидотно.
Я швидкими рухами зняла з шиї ланцюжок, який мені подарув хлопець і поставивши його на столик біля дверей, я швидким кроком покинула кімнату на вимогу.

✨~✨