Життя по сценарію

49

Я підняла заплакані очі і побачила, що весь час мене обіймала якась дівчина.
Т/І: ой, перепрошую,–я швидко змахнула сльози.
Дівчина: нічого,–вона мило посміхнулася.
Т/І: я Т/І,–відрекомендувалася я.
Дівчина: приємно,–вона знову посміхнулася.
Я придивилася до її обличчя і від цього по моїй спині пробіг легенький холодок.
Т/І: не подумайте не правильно, але...ви на декого мені схожі.
Дівчина: справді?На кого?
Т/І: на Аріану...сестру Дамблдора,–вираз обличчя дівчини одразу змінився.–Ви його знаєте?–Вона побіліла, якщо це можна так сказати, бо вона і без цього була, як наче ніколи не виходила на сонце.
Дівчина: слухай, а ти ж навчаєшся в Гоґвортсі?–вона швидко перевела тему.
Я ствердно кивнула.
Дівчина: можеш передати це колишньому директору?–вона всунула мені в руки залізний браслет.
Я почала його роздивлятися.
Т/І: але ж...колишній директор Гоґвортсу давно помер.Як я йому це передам?
Я підвела очі, але нікого біля себе не побачила.
Т/І: що за...
І тут хтось окликнув моє ім'я.Я обернулася і побачила Драко, який стрім голов біг до мене .Тепер я остаточно нічого не розуміла.
Драко: Господи,–він впав на коліна біля мене і міцно обійняв.
Я сиділа і нічого не розуміла.
Драко: як же ж ти мене налякала!
Хлопець почав розціловувати моє обличчя, не пропускаючи жодного сантиметра.
Т/І: перестань мене слинити!
Драко обхопив мої щоки руками, притулився своїм чолом до мого і подивився прямо в очі.Лише зараз я помітила, що він плаче.
Драко: не роби так більше, чуєш?!Ти хочеш мене в могилу звести?
Т/І: як ти мене знайшов?
Драко: спочатку це було легко.Ти вибігла з Гоґвортсу в напрямку Гоґсміда.Я побіг за тобою, кликав тебе, але ти, як наче, мене не чула.Я був вже близько біля тебе і хотів взяти за руку, але ти роз'явилася.І тоді я вже втратив надію, але згадав про той ланцюжок, який подарував тобі на Різдво.Він має зв'язок з моїм,–він витягнув з під свого джемпера такий самий ланцюжок.
Т/І: але ж я його не взяла...
Драко: Пенсі.Пенсі тобі його сьогодні за сніданком в кишеню мантії поклала.Я попросив, бо не повіриш...я ніби відчув, що щось має статися.
Я всунула руку в кишеню і дійсно, там був той ланцюжок.
Деякий час ми мовчали.
Драко: ходімо?–порушив він тишу.
Т/І: тут була дівчина...ти не бачив її?
Драко: ні, яка ще дівчина?
Т/І: вона була схожа на Аріану, сестру Дамблдора...
Драко: але ж, Т/І, Аріана давно померла.
Т/І: я знаю, просто...в неї ще був такий схожий одяг, як на картині на якій я її вперше побачила.
Драко: тобі напевно привиділося.Ти стомилася, тому таке буває при втомі.
Т/І: НІ! Вона була справжня!Ось,–я всунула йому в руки залізний браслет.–Аріана попросила мене передати це колишньому директору Гоґвортсу.Але як я йому це передам?Він давно помер!
Драко: Дамблдор ще живий,–він трохи зблід.
Я із подивом глянула на нього.
Драко: зараз Амбридж на посаді директора,–пояснив він мені.
Т/І: як це?
Драко: давай я тобі в Гоґвортсі все детально поясню, бо тут холодно.
Я ствердно кивнула.Драко допоміг мені піднятися зі снігу, взяв мене за руку і ми роз'явилися.
Явилися ми в Гоґсміді.
Драко: все нормально?
Т/І: зараз декому буде дуже нормально!
Драко із запитанням подивився на мене.
В мій зір впала Ріта Скітер, яка вешталася вуличками Гоґсміду.
Т/І: Скітер,–окликнула я її.
Скітер здивовано подивилася на мене.
Ріта: що таке, Поттер?–вона перелякалася, побачивши, що я наближаюся до неї.
Т/І: пішли зі мною, поговоримо.
Я схопила Скітерку за рукав мантії і потягнула в безлюдну вуличку.
Ріта: що ти хочеш від мене?!–вона намагалася вирватися.
Драко йшов за нами.
Драко: ти що збираєшся її бити?
Т/І: можливо тільки частково.
Ріта: ЩО?! ВІДПУСТИ!–вона почала сильніше вириватися.
Т/І: закрий свого рота,–я притиснула її до стіни якоїсь будівлі і приклала їй до горла свою чарівну паличку.
Ріта одразу замовкла.
Т/І: слухай мене уважно.Ти зараз береш своє бруднє перо і пишеш, що все що було сказано про мене в твоїй статті–це суцільна вигадка.
Ріта: я можу поскаржитися в міністерство за напад на мене!
Т/І: я твоє міністерство на паличці крутила.Не забувай, що в цій грі я роздаю карти,–я пронизувала її злісним поглядом.
Ріта: та як ти смієш, навіжена шмаркачко малоліт...
Я закрила їй долонею рота.
Т/І: тихо,–я перейшла на шепіт.–Для тебе це погано може закінчитися.Знай, я людей не жалію.
Драко: лиш, Т/І, з її тілом сама потім будеш возитися.
Після слів Драко Ріта зомліла і сповзла по стіні на землю.
Драко: це ти їй щось зробила?
Т/І: ні, в неї слабкі нерви.
Я підійшла до сміттєвого бака, який стояв недалеко від нас і взяла пару пустих пляшок від алкоголю, які стояли біля нього.
Драко: що ми будемо з нею робити?
Т/І: нічого,–я поклала біля Ріти п'ять пляшок, а одну встромила їй в руку.–Хай тут валяється.
Ми пішли в напрямку Гоґвортсу.
Драко: класно ти її налякала!
Т/І: ага.Тепер потрібно взятися за Амбридж.
Драко: разом?–він простягнув мені руку.
Т/І: до кінця,–я потиснула її.

~✨~
Буду вдячна, якщо поставите реакції.Це додає великої мотивації продовжувати писати)