Ця книга про дівчинку, яка потрапила в минуле. І не будь-куди, а до козаків, що живуть небезпечною військовою справою і походами, з яких вони можуть не повернутися. Цікаво, як приймуть маленьку дівчинку? А якщо я вам скажу, що головна героїня володі...
Тоні хотілося побути на самоті. Важкий і незвичний день виснажив її. Так як куреня в неї не було, вона вирішила заночувати просто неба. На вулиці було тепло та ще й без вітру. Дівчина лягла на м'яку травичку, що нагадувала хмаринку. Лежачи, вона милувалася зоряним небом. В місці, де вона жила їх було погано видно. А в плавнях їй нічого не заважало знаходити знайомі сузір'я. «Як тут все ж таки чудово!» Дівчинка обдумувала сьогоднішні події. Зараз їй почало здаватися, що це все сон. Але він був таким реалістичним, а головне – Тоні в ньому було набагато краще, ніж в майбутньому. «Можливо, я засну і прокинуся вдома», - подумала вона. З тривожними думками Тоня заснула.
Їй снився хлопчик трохи доросліший, ніж вона. Знаходився він у великій просторій залі, яка була обставлена дорогими меблями. В позолочених рамах висіли картини і в ажурних підсвічниках палахкотіли свічки. Було навіть дві колони, що підпирали стелю. Несхоже, що хлопчина тут мешкав, бо одягнений він був у пошарпаний кожушок, порвану сорочку та закороткі штанці. Він когось чекав.
І ось двері відчинилися. До зали ввійшов дорослий чоловік з великим животом і в дорого прикрашеному одязі. На жупані було безліч дорогоцінних каменів, ефес шаблі також прикрашали коштовності, а на кожному пальці блищали золоті персні. Здається, це була високопоставлена людина, в будинку якого відбувались події.
- Знаю я, навіщо Ви запросили мене, - звернувся хлопчик до пана. Він лукаво подивився на господаря будинку і очі загадково блиснули.
- Якщо знаєш, то яка відповідь? - трохи роздратовано запитав він. Чоловік явно був не в гуморі і йому хотілося швидше отримати відповідь.
- Прошу вибачити мені, але я мушу відмовитися, - сказав хлопець.
До пана підійшов чоловік і щось тихо в нього запитав. У відповідь той стверджувально кивнув головою.
- В такому разі сидітимеш за гратами поки не передумаєш! – розгнівано гаркнув пан.
Хлопчина, здавалося, навіть не здивувався. Тим часом до нього підійшов чоловік, якому щось казав пан і вивів його з зали. Хлопець навіть не намагався втекти. Він сам пішов за чоловіком зі смиренним виразом обличчя.
Наступна картина відбувалася в невеличкій в'язниці. І підлога, і стіни були викладені великими сирими каменями, на яких виднілась пліснява. В камері не було нічого, тому Хлопець сидів на холодній підлозі і дивився у маленьке віконце, що було майже під стелею. Він схуд і без того бліде личко стало білим, як крейда. До грат гордою ходою наблизився пан.
- То ж? Твоє рішення не змінилося, шмаркач? І ти досі хочеш стирчати тут? – запитав він.
- Так, - твердо і спокійно сказав хлопчик, не відводячи погляду від денного світла, ніби він більше ніколи його не побачить.
- Добре. Ти зробив свій вибір,- процідив крізь зуби пан. Він різко повернувся на каблуках і швидко зник за поворотом.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
