Ця книга про дівчинку, яка потрапила в минуле. І не будь-куди, а до козаків, що живуть небезпечною військовою справою і походами, з яких вони можуть не повернутися. Цікаво, як приймуть маленьку дівчинку? А якщо я вам скажу, що головна героїня володі...
Дівчинка лежала на зеленій траві. Вона підставила своє обличчя теплому дощику, що йшов вже цілий день. Тоня з самого народження любила дощову погоду.
Жила вона в цьому селі вже два тижні. Друзів вона собі так і не знайшла. Хоча Тоню це не сильно засмучувало. Анна всім розказала, що насправді вона ніколи не жила в плавнях і ніколи нікого не рятувала. Та дівчинці було якось байдуже, її не хвилювало, що про неї кажуть і хто. Життя не геометрія, де потрібно все доводити.
До слуху дівчинки долинув стукіт копит. Через мить вона побачила вершника на коричневому коні. Він поступово зупинився і дівчинка впізнала в ньому свого батька. Вона кинулася до чоловіка і повисла в нього на шиї.
- Я вже почала хвилюватися, - з усмішкою сказала дівчинка.
- Ходімо в дім. У мене для тебе дещо є.
Омелян завів коня в стайню і ввійшов у дім. У руках він тримав великий пакунок, який простягнув доньці.
-А що там?! – зраділа дівчинка.
Вона вже розпочала роздивлятися речі.
- Біжи приміряти, - сказав Омелян.
Першим, що одягла Тоня – нова біла сорочка з вишитими рукавами та сині штани на високій посадці з широким шовковим поясом.
- Мені так подобається! Дякую! – не припиняла захоплюватися Тоня.
- Яка ти красуня, - сказав батько. – Просто копія матері. Давай далі.
Наступним було довге біле плаття з вишитими на грудях солов'ями. До нього йшла червона спідниця та фартушок. Воно сиділо просто чудово, але Тоня сумнівалася, що вона буде часто його одягати. В штанах набагато зручніше! Також в пакунку вона знайшла буси з коралів, червоний браслет та вінок на голову. Омелян чудово підібрав одяг. Тоні дуже пасували червоний та синій.
- А тепер переодягайся в наступне і пішли на двір.
Він кинув їй наступний згорток. В ньому виявилися чорні штани та черевички.
- Це ще не все, - хитро сказав батько дівчинки.
- Що може бути ще прекраснішим?
Омелян зав'язав доньці оці і обережно повів її на подвір'я.
- Ти готова?
- Звичайно, - нетерпляче відповіла Тоня. – Я вже не можу чекати!
Чоловік зняв пов'язку. Дівчинка заверещала від радості та несподіванки. Перед неї стояв чорний, як сажа, кін з довгою гривою та пухнастим хвостом. Переднім копитом він рив землю. Схоже, він трохи нервував перед зустріччю зі своєю новою господаркою.
- Він справді мій?! – не повірила дівчинка. Вона захоплено дивилася на горду тварину.
- Звичайно твій, - погодився батько.
Тоні забракло слів. Раніше вона мріяла про котика, а про коня навіть не думала.
- А як звати мого скакуна?
- Як назвеш так і буде, - посміхаючись, сказав Омелян.
Дівчинка ще раз подивилася на нього і зрозуміла, що звичайна мила кличка йому зовсім не підійде. Вона підійшла до коня і погладила його морду. У відповідь він тихенько заржав.
- Нупривіт, Демоне...
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
