Ця книга про дівчинку, яка потрапила в минуле. І не будь-куди, а до козаків, що живуть небезпечною військовою справою і походами, з яких вони можуть не повернутися. Цікаво, як приймуть маленьку дівчинку? А якщо я вам скажу, що головна героїня володі...
Тим часом вже посіріло, а Тоня все не з'являлася. Козаки почали хвилюватися, чи не сталося чогось поганого.
- Дивіться! Сич Тоні! – вигукнув Омелян. Й справді до них летів Власко.
- В сенсі? – не зрозумів Северин.
- Та я про птаха, - пояснив чоловік.
- А звідки ти знаєш, що це її? – не повірив Сашко. – Хіба сичі - не вільні птахи?
- Бачив, - відмахнувся той.
Власко підлетів до Омеляна й сів йому на плече. Він почав голосно кричати і клювати його в шию. А тоді зірвався з місця і, ніби зазиваючи, полетів туди звідки прилетів.
- Ух! – подав голос маленька пташка.
- Ви як хочете, а я за ним, - на бігу прокричав Омелян.
Він кинувся слід за Власком і біг за ним поки не вийшов на край степу. Чоловік сховався за великим кущем.
- Виходить в полон потрапила, - прошепотів він, глядячи на намети та татарські вози.
Він дивися на табір, що розбили татари. Вершників на конях, які охороняли його з усіх боків пильно стежили за всім.
- Що ж робити? Певно там є ще полонені, - звернувся Омелян до птахи.
- Як що? Рятувати, - сказав Сич. Омелян аж підскочив на місці.
- Господи! Я ж просив так не робити, - злякався чоловік. – Ходиш, як сич літає.
Северин промовчав. Він пильно дивився на ворожий табір.
- Їх не більше чотирьохсот, - підсумував Сич.
- А нас скільки? Жменька! – пробуркотів Омелян.
- Хіба ти можеш її кинути? – сказав Северин після невеликої паузи. Хлопець сказав це більше, як факт, ніж як питання.
- Ти ж знаєш, що не можу. Пішли назад.
Вони розповіли всім про татар і про полонених. Козаки підтримали ініціативу напасти, а заразом і розважитися. Сич швидко розбив всіх на загони по 50 людей і склав план.
- Здорованю, твій загін нападе в півдня, - розпоряджався Сич. – Твій, Владе, з заходу. Третій зі сходу, а мій з півночі. Тоді з кожного загону по троє відділяються і визволяють полонених. Піші зробіть засаду і чекайте полонених. Якщо буде погоня, в чому я сумніваюся, відбивайте.
Козаки не гаяли часу. В плавнях почалася метушня. Хтось підточував шаблю і набивав порохом мушкети. Інші запрягали коней. Северин перевірив, чи вільно виймається шабля.
- Час вирушати, - сказав Омелян.
Всі вишикувалися і чекали вказівок.
- Коли я дам сигнал, можете починати, - промовив Сич. – Пам'ятайте, там є полонені.
В знак розуміння всі закивали головами. По їх обличчях було водно, вони вже не відступлять. Ніхто навіть не думав про поразку. Всі були впевнені, що звільнять полонених, а татарам буде непереливки.
- Юр! Юр! Юр!
Пролунало над плавнями. Спочатку тихо, а тоді все голосніше і голосніше.
- Де козак!
- Там і воля! – хором відповідали всі.
- Де козак!
- Там і слава! – ще дружніше відповіли козаки.
Козаки непомітно підкралися і зачаїлися в кущах. Сич пильно дивився на табір, а всі дивилися на нього. Він обирав слушну мить.
- Зараз! – прокричав хлопець.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
В цю секунду всі зірвалися з місця і кинулися на ворожий табір. Загони підступали з різних сторін, як і було заплановано. Почулися перші постріли. Татар, що раніше дрімали на постах, в раз повскакували. Вони думали, що в своєму степу знаходяться в безпеці і не очікували нападу. Почалася страшна метушня. Необачні вороги падали один за одним. А наші козаки просувалися в середину табору.
Коні своїми копитами розкидали з вогнища вугілля. Намети легко спалахнули. Почалася пожежа.
