Ця книга про дівчинку, яка потрапила в минуле. І не будь-куди, а до козаків, що живуть небезпечною військовою справою і походами, з яких вони можуть не повернутися. Цікаво, як приймуть маленьку дівчинку? А якщо я вам скажу, що головна героїня володі...
Тоня вже встигла ознайомитися з хутором і його мешканцями. Будинків було всього п'ять. Дітей на навчанні у діда Андрія було мало. Дівчинка, яка накривала на стіл, виявилося звати Марією. Вона з Тонею були єдиними дівчатами на хуторі, крім дружини Андрія – баби Таї. Дівчата досить швидко подружилися і Марія провела маленьку екскурсію хутором.
- Ось це наш дім, - розповідала вона. – Ми тут житимемо разом з бабусею Таєю. А це Пушок – наш кіт. Криниця біля города. Там найсмачніша вода! Тут кожен має свої обов'язки. Я маю пасти худобу по черзі з Толею.
З близька хутір здавався ще красивішим. Кожна хата мала свій візерунок. На будинку дівчат була намальована калина. Толів, Петрів та Мишків дім був прикрашений соняшниками. З рештою дітей Тоня не встигла познайомитися. На відміну від села тут всі були дружелюбними. Певно, тому що всі були особливими, не такими, як усі. В селах характерників іноді бояться, а тут боятися нікому.
- Чому тебе вчать? – поцікавилась Тоня.
- О, багато чому! Коли я тільки прийшла мене вчили писати і читати. Тоді дід Андрій почав вчити лікарським травам і взагалі лікуванню тварин і людей. Я вже знаю кілька заговорів і найкраще за всіх віщую! Хлопців ще вчать військовій справі, але дідусь каже, що дівчатка воно не треба.
Тоня хотіла якнайшвидше вивчитися і повернутися до батька. Їй зовсім не подобалася перспектива вчилися лише віщунству та знахарству. Вона не хотіла відсиджуватися в стороні.
- Знаєш, я, мабуть, поговорю з дідом, - задумливо сказала дівчинка. – Я не планую поступатися хлопцям.
Одразу після розмови з Марією дівчинка направилася до діда. Вона твердо знала, чому хоче вчитися. На лавочці біля будинку з маками сидів дід Андрій. Тоня підійшла до нього повна рішучості.
- Дідусю, чому ви мене навчите?
- А що ти хочеш почути?
Він дивився на дівчинку не відводячи погляду.
- Я хочу уміти та знати все, що можете Ви! Я готова працювати!
Старий добродушно посміхнувся. Йому сподобалося бажання дівчинки.
- Добре, з завтрашнього дня почнемо.
Тоня просяяла від радості. Ще ніколи в житті їй не вдавалося так швидко вмовити когось. Але до завтра дуже довго!
- Давайте просто сьогодні! – попросила вона, а потім додала. – Якщо Ви звичайно не зайняті.
- Не зайнятий.
- О! Дякую, дякую! Мені вже не терпиться!
Задоволена Тоня вже розвернулася і направилася до виходу з двору. Раптом вона різко зупинилася і обернулася.
- А моя мама може бути тут?
Дід Андрій знизав плечима.
- Цього навіть я не знаю. Мені не підвладно бачити так далеко.
Дівчинка вийшла з дому. В неї з'явилися надія, що вона зможе побачити свою маму. Вона сиділа на містку і задумливо дивилася на дітей, що гралися іграшковими шаблями. «Аж не віриться, що з цих хлопчаків виростуть могутні козаки-характерники» - думала вона.
Тоня знала, що попереду в неї довгий шлях, який вона має пройти. Попереду ще стільки всього невідомого і загадкового, що складно навіть просто уявити, як складеться її майбутнє.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
