Ця книга про дівчинку, яка потрапила в минуле. І не будь-куди, а до козаків, що живуть небезпечною військовою справою і походами, з яких вони можуть не повернутися. Цікаво, як приймуть маленьку дівчинку? А якщо я вам скажу, що головна героїня володі...
Поки Тоня спала, їй знову снився хлопець з її попередніх снів. Він знову дивився на неї, так само як минулого разу. Так само вказав на неї пальцем і так само все зникло в тумані.
Дівчинка прокинулася. Над плавнями почало сходити сонце, але ще досі нікого не було. Тоня встала і направилася до серця плавнів. Вона сподівалася, що Сашко також скоро прокинеться і вони з козакам підуть на рибалку. Коли дівчина підійшла до місця вогнище, побачила там Омеляна. Він сидів низько схиливши голову і не помітив як підходила Тоня. Він про щось думав. Дівчинка мовчки сіла навпроти нього, не зважуючись перервати його роздуми, і тепер Омелян помітив її.
- Також не спиться? – запитав він.
- Еге ж. Відтоді як опинилась тут кожну ніч один і той самий сон спиться, - поділилася Тоня і розповіла йому про хлопця. Омелян уважно вислухав її та запитав:
- Ти його ніколи не бачила?
- Ніколи, - відповіла дівчинка.
- Схоже, це не звичайний сон, він щось означає.
- Схоже на те, - сказала Тоня. – Знаєш, там де я раніше жила мені було так погано. А тут я себе відчуваю на своєму місці, неначе я маю тут бути.
Чоловік подивився на неї ще уважніше, ніж вчора. Тоні подобались його очі – одночасно вони сяяли щастям і тускніли з горя. Дівчинка бачила то одне, то інше. Омелян не встиг нічого сказати, як до них підійшов Сашко.
- Пішли рибалити, - погукав він. – Ходімо й ти з нами, Омеляне.
- З задоволенням, - відповів той.
Вже зібралося багато народу в воді. Рибалили вона сіткою. І Тоня помітила, що це сітка яку зробила саме вона. Її серце аж підстрибнуло в грудях від радості. Ловили рибу вони досить довго. Дівчинка навіть трохи втомилася, але їй дуже сподобалося. Наловили козаки багато риби, тому на вечерю одразу замовили юшку.
Всі залишилися дуже задоволеними і почали виходити на берег. І раптом в Сашка, що йшов останнім полетіла зграя бризок. Тоня стояла в воді та бризкалася в нього. Здоровань обернувся і здивовано подивився на неї. І тут в нього полетіла нова партія бризок. Він змахнув воду з лиця, щоб хоч щось бачити.
- Ах, ти ж, мале нестерпне дівчисько, - вигукнув він і кинувся до неї.
З купою бризок він забіг у воду і почав бризкатися у відповідь. Уже всі козаки спостерігали за двобоєм. Вони щось радісно вигукували. Мабуть, вболівали за Тоню або Сашка. Коли Здоровань зрозумів, що починає програвати, схватив Тоню за плечі, аби не дати їй можливості рухатися. Але дівчинка зовсім не розгубилася, тепер лише вона могла атакувати. Хоча вона не могла рухати руками, її ноги все ще були вільні. Вона почала бризкатися ногами, а бризки летіло просто в обличчя Здорованю. Парубок такого точно не очікував і на мить послабив хватку. Дівчинка скористалася моментом і вивернулася в бік. І в раз здійнялася величезна хмара бризок - вони обоє шубовснули в воду.
З берегу долинув дружній сміх. Коли мокрі наскрізь Сашко та Тоня винирнули на поверхню, також почали сміятися.
- Ну ти даєш! Програв дівчиську! – крикнув сміючись хтось.
- Я просто такого не очікував, - буркнув він.
Не зважаючи на поразку, хлопець сміявся разом з усіма. Майже всі вже поросходилися і Тоня вилізла з води. Проходячи повз Северина, який ще стояв тут дівчинка тихо сказала:
- А я то вже почала думала, ти не вмієш посміхатися.
Хлопець не подав виду, що її слова, сказані так тихо і невинно, знайшли відлуння в його замкнутій душі. Він справді посміхався самими куточками уст, дивлячись, як вона веселиться з козаками.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
