Ця книга про дівчинку, яка потрапила в минуле. І не будь-куди, а до козаків, що живуть небезпечною військовою справою і походами, з яких вони можуть не повернутися. Цікаво, як приймуть маленьку дівчинку? А якщо я вам скажу, що головна героїня володі...
З самого ранку Омелян, Северин, Здоровань, Тоня і колишні полонені вирушили в дорогу. Козаки їхали на конях, а решта йшли пішки. Дівчинка не хотіла йти зі всіма. Вона бігла зеленим полем, а над її головою летіла сова. Навколо пурхали різнокольорові метелики, вони наполохано відлітали від дівчини. Яскраве сонце ще не почало припікати, тому було дуже свіжо.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Чого ти зі всіма не йдеш? – крикнув Сич.
- Тому що я йду дорогою, яка подобається мені, а ви – зручнішою дорогою, - відповіла Тоня. Мовчки Северин спустився до дівчинки.
- Чого це ти? – здивувався Омелян.
Парубок нічого не відповів. Він пустив коня галопом і залишив Тоню з батьком далеко позаду. Дівчинка здивовано подивилася на батька, а той лиш пожав плечима і розсміявся.
- Одному Богу відомо, що у нього на думці.
- Ти Сичу казав, що ти з іншого часу? – запитала дівчинка.
- Казав, - погодився Омелян. – Він став мені, як син.
«Так ось чому він повірив мені!».
- А хто навчатиме мене характерництву? – поцікавилась Тоня.
- Біля села живе дід Андрій. Він бере лише найкращих з найкращих. Кажуть, він в усіх визначних битвах участь брав. Дід Андрій добрий, але суворий. – розповів Омелян. - І ще дещо, ніколи не намагайся щось від нього приховати, він все одно все знає.
Тоня одразу уявила старенького згорбленого дідуся з палкою, довгими сивими вусами і бородою. Її фантазія малювала різні картинки її майбутнього. Адже завжди цікаво уявляти, як складуться обставини, до яких ще далеко.
Решту шляху йшли мовчки. Сонце вже піднялося високо і почало нещадно припікати, коли вони дісталися до села.
Дівчинка досі не бачила красивішого села. Охайні білі хатинки з розписними стінами. На лугу паслася худоба. Життя тут йшло повільно, а люди нікуди не поспішали.
- Яка краса! Тільки скажіть, як можна було все це проміняти на сучасні однотипні будинки? – захоплено вигукнула дівчинка.
На в'їзді до них почали збігатися діти. Вони радісно вітали козаків та полонених. Місцеві жінки одразу зголосилися прийняти до себе колишніх бранців. Схоже, вони знали про набіг і щиро співчували потерпілим. До Тоні підбігла зовсім маленька дівчинка і міцно обійняла її.
- Спасибі, що врятувала мою маму, - сказала вона. Тоня не знайшла, що відповісти.
- То ти тепер місцева знаменитість, - поглузував Сашко.
- А ти з якого села? – підійшла до них дівчина. – Мене звати Анна, а це моя молодша сестра.
На вигляд вона була старша, ніж Тоня.
- О... Ну я ні з якого села, - відповіла дівчинка. – Я з плавнів.
Аня подивилася на неї наче вона сказала щось дуже дивне. Здається, вона ніколи не бачила дівчинку, що живе разом з козаками.
- Брешеш! Козаки б ніколи не залишили тебе в плавнях! – заявила Аня.
- Не хочеш – не вір, - втрутився Сич. – Пішли.
Аня кинула на нього погляд повний захоплення, але хлопець на неї навіть не глянув. Северин повів Тоню до будинку поряд. За столом вже сиділи інші та їли суп. Тоня з Северином приєдналися до них. Суп виявився неймовірно смачним. А сало! Сало було найсмачнішим з усього,що вона колись їла. Та й не дивно! Наша їжа добріша за всі страви світу! Хоча навіть сусідки-господині готують за різними рецептами. Не зважаючи на те, що дівчинка прийшла остання, з'їла вона свою порцію швидше за всіх та ще й добавки попросила.
- Ну й апетит в тебе, - сказав Омелян. – А що то зі дівчина була?
- Тавона не повірила, що я в плавнях жила, - відповіла Тоня з набитим ротом.
