Ця книга про дівчинку, яка потрапила в минуле. І не будь-куди, а до козаків, що живуть небезпечною військовою справою і походами, з яких вони можуть не повернутися. Цікаво, як приймуть маленьку дівчинку? А якщо я вам скажу, що головна героїня володі...
Дівчинка стояла в самому низу сходів. Вона опинилася в незнайомому місці. Навколо було темно, а білі сходи, контрастуючи з темрявою, ніби світилися холодним сяйвом. Тоня підняла голову і побачила людину, що піднімалася вгору до світла. Дівчинка почала бігти до неї, але ніяк не могла наздогнати.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Стривайте! – намагалася докричатися дівчинка до людини, яка повільно підіймалася вверх.
Вона відчула, що з кожної хвилини робити крок ставало все важче. Дівчинка підіймалася по сходах, вона мала дізнатися хто це. Тоня відчувала це.
- Навіщо ти намагаєшся піднятися? – запитав холодний байдужий голос.
Дівчинка обернулася. На сходинці нижче стояв хлопчик з її снів. Що правда, зараз він виглядав трохи інакше. Хлопець здавався неживим, очі помутнішали, а його худе тіло просвічувалося наскрізь. Він лякав дівчинку, але вона не давала страху оволодіти собою.
- Хто ти?
- Я – Никифор, - сказав він. – А ти Тоня.
- Звідки тобі це відомо? І якщо тобі відомо хто я, то хто це? – вказала дівчинка на людину. – І навіщо ти снився мені?
У неї було багато запитань, на які вона хотіла отримати відповіді.
- Мені відомо все, а той чоловік – Олександр Здоровань, - спокійно відповів Никифор. – Я хотів тобі розказати, хто ти.
- Як мені врятувати Сашка? – зараз її це бентежило набагато більше, ніж хто вона. Та й що це за дурниці?! Тоня чудово знала, хто вона.
- Для цього тобі потрібно дізнатися, хто ти є.
- То хто ж я? – вже роздратовано сказала Тоня. – Чому ми стоїмо тут, поки я можу допомогти йому?
Хлопець не вселяв довіри. «Він просто затримує мене! Він не хоче, аби я допомогла Сашку!» - думала Тоня.
- Твоє бажання зрозуміле, - продовжував Никифор. – Я - твій предок, як тобі, мабуть, відомо, я був характерником.
- Ну то й що? – не зрозуміла дівчинка.
Никифор не збирався відступати. Тим більш, йому тепер нікуди квапитися. Хлопець перестав відчувати час, як його відчувають на землі. Він продовжував терпляче пояснювати.
- В тобі тече кров характерників. Скоро, лише побачивши тебе, вороги тікатимуть, – пояснив хлопець.
- Мене? Та ну, це неможливо, - не повірила Тоня. – Я звичайна маленька дівчинка з іншого часу.
- Ні, не звичайна, - заперечив той. – Якщо ти хочеш врятувати того чоловіка, то маєш в це повірити.
Дівчинці нічого не залишалося, як повірити йому. Вона перевела погляд на Здорованя, але як допомогти, не знала. Тоня вже думала запитати про це в Никифора, але він зник. «Чудово! Я знову сама» - подумала вона. Тоня повернулася до Здорованя і прошепотіла:
- Я врятую тебе, будь певен.
Дівчинка розслабила все тіло і почала подумки кликати його назад. «Сашко, повертайся, нічого тобі тут робити! Повертайся, будь ласка, йди назад...».
Тоня стояла посеред сходів і подумки вмовляла чоловіка повернутися. Дівчинка привідкрила одне око і побачила, що чоловік зупинився. «Діє! Повертайся, не час тобі, ще рано! Будь ласка, повертайся додому» - благала вона. Сашко обернувся. Він повільно розвернувся і почав спускатися вниз. «Молодець! Пішли додому!»
- Тоне! Тоне, прокинься! – кричав їй голос батька.
Дівчинка відчула, як хтось схопив її за плече. В цю мить вона прокинулася. Поряд на колінах сидів її тато, а козаки досі стояли навкруги них. Голова Тоні, як і раніше лежала на бездиханному тілі Здорованя. «Не вийшло... Я не змогла» - вирішила вона. Але стривайте! Тоня почула, як почало битися серце в грудях козака. Спочатку тихо, а тоді все голосніше. З кожною секундою його серце починало битися частіше. Сашко прошепотів щось невиразне і не зрозуміле. В цю мить велика рука чоловіка обійняла дівчинку і пригорнула до себе.
Що було далі Тоня вже не могла зрозуміти. Хтось вигукнув щось захоплене. Всі стали про щось перемовлятися. Батько Тоні також обійняв свою доньку. Нарешті все налагодилося. Тоня не помічала, що діялось навколо, вона була занадто рада поверненню Сашка.
