Стокгольмський синдром (ЗАКІНЧЕНИЙ)

Люкс комфорт викрадення

Я прокидаюсь на холодній підлозі. Я відчуваю що на моїх руках та ногах кайдани

- Що? Я ж засинала в себе в кімнаті - я почала оглядати кімнату в якій була. Це була кімната в якій нічого взагалі не було. Я намагалася встати як почула що двері відчинилися, в кімнату зайшли 3 людей в масках 
- Прокинулась колючко 
- Хто ви? Де я? Чому я тут?- я була дуже налякана, один з хлопців підійшов до мене й присів біля мене 
- Не бійся, ми тебе не образимо Мел - його слова не давали надії, хлопець поклав руку мені на коліно й підсів ближче до мене. Я втислась спиною в стіну з явним страхом в очах - Зрозумів - він прибрав руки. Я бачила його очі. Зелені, немов дорогоцінний камінь. Я почала важко дихати 
- Не бійся мала, ми тебе не скривдимо. Нам просто потрібні гроші твого батька - мовив 2 

☁️Так і думала☁️

- Зараз нам треба тебе перенести в інше місце. Якщо ти будеш гарною дівчинкою ми будемо давати тобі більше волі 

Хлопцям на вид по статусі було не більше 25 років 

- Думаю ми домовились з тобою - мовив хлопець який сидів переді мною, він хотів одягнути мені маску на очі, але я почала крутитися, щоб не дати йому це зробити 
- Не чіпай мене - хлопець спіймав моє обличчя рукою 
- Я ж сказав, будь гарною дівчинкою - до мене підійшли ті два хлопці й заклеїли мій рот скотчем та одягнули маску. Мене взяли на руки та почали кудись нести 

Через хвилин 10 мене поклали на щось м'яке та зняли маску з очей 

- Молодчинка. Зараз я приберу скотч, а ти не кричи. На цей раз зрозуміло? - мій страх по всьому тілу не мав наміру дати негативну відповідь, тому я одразу почала кивати в знак згоди - Ну от - мій рот був вільний - Втекти в тебе не вийде. Ти будеш тут поки ми не отримаємо гроші як ти вже зрозуміла, а я знаю, ти розумна дівчинка - хлопець взяв моє обличчя за підборіддя - Будеш слухняною, будеш ходити без цих браслетиків - поки один розмовляв, інші вийшли з кімнати 
- Як ви потрапили в будинок? - нарешті змогла щось мовити я - В нас стоїть охорона та всюди камери 
- Ти думаєш я б пішов на таке якби не знав всі деталі? Я знаю багато чого про тебе та про твою родину маленька - очі хлопця не здавались мені злими. Скоріш дуже добрими, я намагалась знайти в них хоч щось 
- Як тільки ми отримаємо гроші від твого батька ти одразу повернешся додому ціла та неушкоджена. Ніхто з нас тебе й пальцем не зачепить - страх дійшов до грані і я почала плакати - Тобі треба звільнити емоції 
- Брате, ми додзвонились до Девіда 
- Зараз йду. Не сумуй тут - хлопці вийшли з кімнати, я почула звук який свідчив що кімната зачинена 

- От треба було тобі в таку сраку влізти Мелані... Я не довіряю їм. А хто буде довіряти своїм викрадачам? Треба звалити звідси - я встала з ліжка й підійшла до вікна. Я була в якомусь будинку на 2 поверсі. В мене з силою, але вийшло руки перенести за спини наперед. Я подивилась на кімнату. Невелике приміщення з вбудованою шафою та ліжком + ванна кімната - Люкс комфорт викрадення якесь - намагалась я таким чином заспокоїти себе. Зайшовши у ванну я нічого не побачила крім вбудованих речей які і мали бути там. Дзеркала не було - Я хочу додому... 

Як тільки я зайшла в кімнату до мене зайшов один з хлопців 

- Опа. Ти вже ходиш - він почав підходити до мене, я відходила задом й не бачила коли вже почнеться стіна, я вперлась в стіну - Ти не зможеш увійти в стіну якби ти не хотіла - він взяв мене на руки та посадив на ліжко - Тримай - хлопець подав мені тарілку з їжею - Ти тут на довго. Тобі потрібні сили - я перекинула тарілку на хлопця - Твою ж... Ти можеш обережніше? - він подивився на мене й важко видихнув. В кімнату зайшов ще один хлопець 
- Що тут?
- Перекинула на мене тарілку 
- Отже, ще не хоче їсти. Пішли, треба дещо обговорити - хлопці вийшли з кімнати 

- Я не зможу тут довго стирчати. Я не хочу... 

Я просиділа на ліжку більше 4 годин. До мене знову зайшли 

- Хочеш чи ні, але тобі треба поїсти 
- Не хочу. Звідки я можу знати що ви не отруєте мене 
- Нам не вигідна твоя смерть. Так ми нічого не отримаємо 
- Давайте я вам заплачу. Скільки ви хочете ? 
- Все не так просто, як ти думаєш 
- Ти вже руки за спини перенесла наперед, це навіть краще. Їж 
- Не хочу 
- Тебе не питають 
- Не буду 
- А я казав що це вперте дівчисько - мовив один з хлопців 
- Що тато сказав? Скільки я тут буду?
- Прийдеться звикнути до цих стін Мелані - я підлізла до стіни й лягла на  ліжко спиною до моїх викрадачів 
- Що це ще за бойкот? 
- Нехай день посидить так, завтра все як рідненька буде їсти 

Я почула кроки які відійшли від мене й звук дверей 
Я пролежала до самих сутінків в одному положені. Я не знала котра година, не знала де я і що ці хлопці могли зробити зі мною 

- Невже це хтось з татових конкурентів? Чи може їх найняли? Вони сказали їм треба гроші... Вони повинні бути дуже круті, щоб обійти всю охорону будинку й не потрапити на камери. Так, ти якого намагаєшся їх боготворити? Вони мене викрали. Треба щось з цим робити...

Я почала відчувати що мене хилить в сон, я не змогла сперечатись зі своїм тілом і дуже швидко заснула