Я чекала повідомлення від Галлахера коли він вже під'їде до мого будинку. На цей раз я одягнула худі, шорти по коліно і зробила на голові щось по типу гульки. Двері на балкон були відчинені і я вирішила вийти на балкон, як тільки вийшла я побачила як до воріт під'їла червона машина. Я одразу пішла на вихід з будинку
- Доню, ти куди?
- Скоро приїду
☁️ Якщо взагалі повернусь☁️
Я вийшла з будинку й пішла до головних воріт. Я підійшла до машини й сіла на пасажирське сидіння. Нічого не сказавши брюнету я пристібнула пасок безпеки й ми рушили. Всю дорогу ми не розмовляли між собою, я просто дивилась у вікно й думала що робити якщо тією дівчиною з картини опинюсь я. Я почала кивати головою, щоб викинути з голови думки про те що брюнет мене вб'є, хоча ймовірність була
- Ми приїхали...
Ми пройшли до гойдалки, я сіла на гойдалку, Ейдан сів на коліна переді мною
- Я слухаю - я дивилась в очі брюнета, вони були відпочилими, а отже він був спокійніший
- Мел... Мені дуже шкода за те що я тебе налякав тоді і за те що я був таким грубим, просто... Просто в мене вже була схожа ситуація
- Розповідай - твердо відповіла я, я дійсно хотіла почути його минуле
- В 16 років я зустрівся з дівчиною, вирішив пограти її почуттям, грав нею як лялькою, але я закохався в неї... - брюнет опустив голову - Я став одержимий нею. Я не міг дихати без неї... В один з днів вона прийшла до мене й почала називати мене психом і говорити що вона мене кидає - в словах я чула суцільну гіркоту та біль - Я благав її не кидати мене, але вона сказала що боїться мене й те що вона боїться за своє життя біля мене. Вона казала що я схожий на психа і що вона полюбила іншого. Я не зміг її зупинити...- пауза яку зробив брюнет, давила на нас двох - В один з днів до мене прийшли хлопці й сказали що Райлі знайшли мертвою... Її хлопець задушив її, а потім завдав декілька ножових поранень в живіт... Вона боялась за своє життя біля мене, але зустріла смерть від рук того до кого вона пішла. Цей довбень сказав що вбив її, бо вона йому щось сказала за його друзів наркоманів - я не бачила обличчя хлопця, але по голосу можна було здогадатись що зараз він плаче, і й сама не втримала своїх сліз - Він просто задушив її, а потім зробив кілька ножових, щоб вона точно більше не встала... Я..Я..Я.я тоді дуже переживав за її смерть і хотів навіть накласти на себе руки, але хлопці прийшли вчасно й мене встигли відкачати. Коли я зустрів тебе я теж вирішив зробити тебе іграшкою, але не хотів, щоб ти повторила долі Райлі тому думав що я зможу зупинитись вчасно й не стану одержимим тобою, але чим більше я дізнавався про тебе, тим більше залазив в ту саму клітку з якої не міг вибратись, хоча вона не була зачинена... Коли ми тебе викрали ти мене не сильно цікавила, так я був добрим до тебе, але я не думав що саме ти повернеш мене в минуле.. В ті спогади про Райлі... В той день в клубі коли я розізлився і ти назвала мене психом, моя підсвідомість повернула мене в день коли мене кидала Райлі, я стояв на колінах і молив не йти, але вона пішла... Коли я прийшов до тями і не побачив тебе поруч я подумав що ти пішла до того русявого, я дуже злякався що ти також помреш через те що я став тобою одержимим і ти від страху бути поруч підеш до іншого...- Ейдан нарешті підняв погляд на мене й дивився мені в очі, як по його, так і по моїх щоках текли сльози. Я не знала і не могла йому нічого сказати
- Ейдан - єдине що я змогла видати з себе, я підлізла до хлопця та обійняла його сівши йому на коліна. Я відчувала всю його біль і мені пекло тіло від того що я відчувала. Брюнет обійняв мене у відповідь й поклав голову на моє плече
- Пробач... - тихо мовив брюнет - Прошу не повторюй її долю. Я не переживу другий раз того ж самого... Я і досі картаю себе за смерть Райлі
- Ти не винен в її смерті
- Якби я не став нею одержимим, вона б залишилась жива - я міцніше обійняла хлопця
- Це не ти її вбив, вона б все одно померла від його рук, вона була знайома з ним давно
-Пробач... - брюнет втискався в мене сильніше, мені було складно дихати, але я просто сиділа й мовчала чекаючи коли його біль вщухне
Ми просиділи так близько 40 хвилин поки Ейдан не заспокоївся
- Я вчора була в тебе в кімнаті
- Ти бачила картину
- Так
- Я хочу позбутись цих спогадів, але не можу, минулого не змінити
- Але можна пробачити собі за минуле - хлопець підняв погляд й подивився на мене, його погляд бігав по моєму обличчі
- Ти думаєш мені є прощення?
- Так
Ми підійшли до машини, з багажника хлопець дістав ту саму картину, поклав її на асфальт та підпалив її. Я тихо підійшла до зеленоокого за спини й обійняла його за торс притулившись до його спини, хлопець поклав на мої руки свої, вони були крижані і я вже знала чому
- Просто відпусти її... Їй буде краще якщо ти нарешті відпустиш її
- Мел... Прошу, не кидай мене... Благаю - хлопець повернувся до мене обличчям і знову почав ставати на коліна
- Навіщо ти стаєш на коліна? - хлопець стоячи на колінах обійняв мене за талію притулився до мене дуже сильно
- Благаю... Не кидай мене... Я не зможу більше пережити біль втрати
- Це бісів стокгольмський синдром, але він подобається мені...- хлопець підняв погляд на мене
- Що це за синдром?
- Коли жертва закохується у свого викрадача - я зігнулась в поясі й поцілувала хлопця в губи - Прошу, будь милим і лагідним до мене...
☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★☆★
Привіт мої любі🫶
На цьому завершується фф "Стокгольмський синдром". Сподіваюсь він вам сподобався 🫡
В мене вже майже готовий наступний фф, тому я хотіла б спитати. Чи варто робити якісь гарячі сцени в наступних моїх фф, чи може просто доходи до цього, але не описувати їх
Буду рада почути вашу думку ❤️
ВИ ЧИТАЄТЕ
Стокгольмський синдром (ЗАКІНЧЕНИЙ)
Fiksi Penggemar- Це бісів стокгольмський синдром, але він подобається мені...
