Стокгольмський синдром (ЗАКІНЧЕНИЙ)

Ти зараз змахуєш на сталкера

- Пішли поки до мене в кімнату обговоримо задля чого ти приїхала. Амір, побудь, будь ласка, з Ейданом
- Добре

Ми з Ділом зайшли в його кімнату й в нас почалась робоча розмова та вирішування всіх питань які мене цікавили. За півтори години ми встигли обговорити все і вже йшли в сторону кухні

- Ви вже все?
- Так Амір. Я обговорила все що хотіла - мовила я сівши на стілець біля подруги 
- В тебе є ще сьогоді якісь справи?
- Сьогодні я вже вільна. Хотіла потім провести прямий ефір 
- Ооо, намічається щось веселе 
- Чого б це?
- Бо ти вже давно не виходила в ефір. Твої фанати будуть дуже раді 
- Я знаю. Маленьке щастя буде їм. Чому б і ні 
- Ти повісила картини які тобі подарував Ейд? - заціквавлено спитав блондин 
- Так. Тепер красуються в мене на стіні. Мама все ходе любується ними. Точно. Ейдан 
- Так мишенятко 
-Перше- не називай мене так. Друге- ти можеш намалювати картину на замовлення?
- Перше- називаю як хочу. Друге- дивлячись кому 
- Моїй мамі. Їй сподобався твій стиль і вона теж хоче собі таку картину в кімнату 
- Велику чи на звичайному холсті?
- Середній хост я думаю, а так вона сказала що ти сам можеш обрати що намалювати і на якому холсті 
- Окей
- Так легко погодився? - дивувався Хартман
- Ну цеж буде не за просто так - мовив брюнет подивившись на мене 
- Не за просто так 
-Я зроблю, але не сподівайся що отримаєш картину через 2 дні 
- І не думала. Амір, ти залишаєшся чи їдеш зімною?
- Я залишусь якщо ти не проти 
- Чому я маю бути проти? Якщо ти залишаєшся то я вже можу їхати. Футболку я тобі потім віддам 
- Залиш собі. Я, мабуть, проведу тебе 
- Та я й сама до машини можу дійти 
- Для твоєї безпеки, Ентоні міг вже вийти з кімнати 

☁️Спеціально виводиш мене з себе?☁️

Ми пішли до виходу зі штабу. Підійшовши до машини я розблокувала її і вже збиралась відчинити двері, але брюнет не дав мені цього зробити, він зачинив двері й повернув мене до себе за талію спиною до штабу

- Щось хочеш мені сказати?
- З чого ти взяла що я хочу тобі щось сказати?
- Навіщо тоді тримаєш мене?
- А я думав що це я тебе вивчаю, а не ти мене 
- Здався ти мені 
- Я бачу твій поглад мишеня. Він ніколи не бреше. І він здає тебе 
- Не називай мене мишеням, в мене є ім'я, от ним і називай мене
- Ні. Я буду продовжувати називати тебе мишеням 
- Чому саме мишеня?
- Бо з тобою можна пограти як кіт грає з мишою перед тим як з'їсти - слова хлопця мене напружували 
- Я тобі не іграшка - хлопець притис мене до свого тіла 
- Ти впевнена в своїх словах?
- На всі 100 
- Не правильна відповідь - брюнет нахилився до моєї шиї й провів язиком по моїй шкірі, від його дії в мене підкосились ноги, але я не впала оскільки він мене тримав за талію - Будеш її змінювати?
- І не подумаю - хлопця забавляла моя відповідь
- Ти ще й досі не зрозуміла що ти в моїй пастці і ти не зможеш з неї вибратись
- Клітка відчинена і я спокійно можу вийти 
- Але ти цього не зробиш. Ти залишишся в ній навіть якщо клітка буде відчинена з усіх сторін 
- Хто це сказав?
- Я. Ти не змодеш протистояти мені і я це добре знаю мишеня 
- Ти погано мене знаєш 
- Навпаки. Я достатньо добре тебе знаю 
- Ти зараз змахуєш на сталкера 
- Можливо я їм і являюсь - я подивилась в очі хлопця, його погляд говорив про серйозність його слів, а очі були ніби в психа - Ти ж то майже начого про мене не знаєш, а може я і справді являюсь сталкером
- В думку про те що сталкер я повірю навіть без доказів 

☁️Він зараз і справді змахує на сталкера - я згадала коробку в якій був блокнот та мої фото - Ти чортів сталкер☁️

- І знову ти залізла в свої думки. Уявляла як лежиш піді мною?
- Не дочекаєшся 
- Оченята говорять зовсім про інше 
- Мені час їхати - хлопець чмокнув мене в губи та відчинив мені двері водійського сидіння, я сіла в машину й хлопець зачинив двері. Він постукав в скло яке я опустила - Щось ще?
- Так 
- І що ж?
- Ти не поцілувала мене у відповідь
- Ти мені ніхто, щоб я тебе цілувала 
- Мишеня - хлопець потягнув руку до мене й поклавши її на мою шию потягнув мене до себе й вчепився в мої губи. Він не збирався відпускати мене поки я не відповім на поцілунок. Як я це зрозуміла? Він не задоволено гирчав коли поцілував мене, але не отримував відповіді від мене. В легенях вже не вистачало повітря, але відірватись від брюнета в мене не виходило. Мені прийшлось відповісти на його поцілуок, щоб нарешті зробити вдих - Я отримую те чого бажаю мишенятко - мовив хлопець провівши великим пальцем по моїй нижній губі - І завжди буде так як я сказав 

Хлопець пішов в сторону штабу перед цим поплескавши рукою по капоту машини

- Бісів сталкер і мудак в одному обличчі 

Я завела машину й поїхала додому. Я повірити не могла що брюнет цілує мене коли йому заманеться, а найбільше мене дивувало те, що я відповідала на його поцілунок. Це не схоже на мене, зовсім не схоже

☁️Я схоже і досі боюсь його якщо дозволяю йому це робити. Якщо так подивитись то я вже не відчуваю страху до нього, я відчуваю щось інше, але я не можу зрозуміти чому саме він? Чому коли мене торкався Ентоні я відчувала огиду, а коли майже те ж саме робив Ейдан я не відчувала огиди?  Невже в мене стокгольмский синдром? Ні цього не може бути, я не можу мати ніяких почутів до свого викрадача☁️