Стокгольмський синдром (ЗАКІНЧЕНИЙ)

Мождиво і змінила б

- Можливо і змінила б, якби хоч трохи ти був схожий на того, яким був поки  ви тримали мене в тому будинку
- Не багато хочеш панянко?
- Я просто хочу нормального ставлення до себе. Я не річ якою можна грати і робити з нею все що хочеться
- Ти диви як заговорила
- Так
- Ейд, заспокойся
- Та я спокійний. Мені просто подобається бісити її і дивитись як вона стає червоною як помідор від злості
- Ейд, ти схоже не з тієї ноги встав
- Все окей Діл. Що ти тут взагалі робиш? - я відвернулась від брюнета й нічого йому не відповіла, я почула легкий сміх за спиною - Наше маленьке мишенятко образилося - хлопець затих поки я не відчула руки на своїй талії, обличчя брюнет підніс до мого вуха - Тобі краще не грати так зі мною, ти на нашій території, твоєї охорони тут нема і я можу зробити що завгодно. Зрозуміла? - я мовчала, моє тіло по трохи почав пробирати страх - Що ти тут робила? - вже більш грубим голосом мовив брюнет
- Я не твоя лялька, щоб розмовляти так зі мною і чіпати мене - я прибрала руки хлопця з себе

☁️Та ти схоже себе безсмертною відчула Мелі☁️

- Нарешті зубки вирішила показати. Стало легше?
- Мені стане легше коли я буду далеко від цього штабу і від вас   
- Обійдешся мишенятко - я встала й пішла в сторону гаражу - Ти куди?
- Точно. В машині не зручно спати, піду до Аміри
- Ти спала в моїй
- З тобою в одній кімнаті я спати не збираюсь. Ти подивись на Діла, він віддав свою кімнату Амірі, а сам ліг у вітальні
- Мені так не цікаво
- Не цікаво йому. Дякую за пігулку Ділан, і вибач що розбудила. Добраніч
- Доброї ночі

Я пішла на 2 поверх. Як тільки я збиралась відчинити двері кімнати капітана команди, мене схопили за талію та закрили рота, піднявши мене мене віднесли в кімнату Ейдана. Він заченив двері на ключ й відпустив мене

- І як це називається1?
- Ти заснула тут
- І що з того?
- Я не збираюсь сьогодні спати один
- А мені байдуже, я не збираюсь... - хлопець притис мене до стіни й дивився на мене. Він підняв руку й кінчиками пальців прибрав пасмо мого волосся за вухо. На вулиці з'явилась блискавка яка освітила кімнату й мій зляканий погляд, в мене немов забрали здатність розмовляти. Руки хлопця лягли на мої бедра
- Мишенятко злякане - тихо мовив хлопець. Він наблизився до моїх губ - Невже я так тебе лякаю що ти втрачаєш голос поруч зі мною? - я не наважувалась відповісти

☁️Скажу що не боюсь- збрешу. Скажу що боюсь він буде цим і на далі каристуватись☁️