Загублене Кохання

21. Її речей тут немає

Від лиця Яна

Коли я прокинувся, я одразу подумав про Торі і мене огорнула усмішка. Та коли я розплющив очі зрозумів що Торі не має. На кухні теж нікого не було. Дивно, година вже досить пізня для сну а відчуття ніби всі в сплячку впали. Я встав попити води і зробити розминку. Настрій був фантастичний. Справді, я ніколи не почував себе... гірше. Я помітив що полички в ванній ніби спорожніли. Не повністю але було помітно що менше засобів. А те що Торі вчора плакала було підозріло. До того ж вона прийшла до мене а не до Лілі. Що як вони посварилися? Торі поїхала додому? Вони завжди мирились менше ніж за годину. Це неможливо, їхня дружба найміцніша яку я знаю. Я попрямував до Лілі.

Я: Лілія! Лілі?

Лілі не було в кімнаті. Ліжко застелене, і тут теж полички спорожніли. Чомусь мені стало так порожньо всередині. Почуття ніби я просто непотрібний і не маю смислу існувати. Не встиг я і добре подумати як врятувати дружбу дівчат, я почув грим дверей. Торі? Може Лілі немає вдома тому що вона пішла миритись. Настрій покращився і я зійшов вниз, але там я зазнав смертельного болю.

Л: о Янек, добрий ранок! Котра година? Я ще встигаю на екзамен?
Я: так але... Але де ти була так рано?
Л: та ходила...
Я: де Вікторія?
Л: ммм... Так ось. А ну це ж тільки я знаю і можу тобі розказати.
Я: що трапилось? Ви посварилися? Її речей тут немає.
Л: вона поїхала. Не просто до себе додому. Вона поїхала в іншу країну. Каже буде там працювати і жити надалі. Я не думаю що вона повернеться.

Що... Торі... Тобто Торі поїхала, сама, в іншу країну. Ні це не можливо. Вона ж така тендітна, їй треба захист. Вона мені як повітря. Хто я без неї? Вона мені весь час додавала впевненості. А що зараз? Хто я?..

Я: щ-що? Зачекай, ні! Куди і як? Коли?
Л: вона казала нікому не говорити. Лондон в минулому для неї.

В очах потемніло а дихати було все важче і важче. Я не знав що робити. Руки вкрились холодним потом. Я невпевнено пішов в кімнату. Весь світ мав зачекати. Я маю знайти її інакше я... я... я не буду мати іншого виходу. НІ! НІ! ЧОМУ!? ЗА ЩО!? ЗА ЩО ТИ ТАК ЗІ МНОЮ ТОРІ!? НЕВЖЕ Я ТАКИЙ ЖАХЛИВИЙ!? Все навкруги здавалось пеклом. Що я? Де я? Я знав точно одне - я хочу бути з нею. Щоб вона тримала мене за руку, торкалась мого волосся. Щоб місяць заздрив нашому оргазму вночі. Хіба я винен? Де я провинився? Кохання завжди таке... таке болюче?

★★★

Я дивився у стіну протягом години, а може й більше. Я нічого більше не знав. Раптом я почав наспівувати мелодію. Це вивело мене з того жахливо апокаліптичного стану. Я сів за піаніно. Пальці лягли на клавіші. Нота за нотою і мені вийшло утворити пісню. Лише би знайти мій блокнот. Дивно, як він опинився на підвіконні? І чому я залишив його відкритим? Сподіваюсь його не побачила Торі коли прибирала. Слова крутились в голові: «no matter what, I love you». Я ніяк не міг придумати риму. Дякувати Богу що це натхнення взагалі прийшло, інакше, я б мабуть сидів дивлячись в стіну до кінця дня. Та я дописав пісню. Дописав, і це було ніби досягнення. Це пісня про Торі, я знав це і розумів. День був дуже важким, я не знав що буде завтра. Буде завтра краще ніж сьогодні? Сьогодні краще ніж завтра? Я ні на секунду не забував про Торі. Вона просто поїхала, не попрощавшись. Тепер я жив своєю ж піснею:

I'm waiting for another call
To hear no matter what
I love you so

Тгк: janeksiz