Загублене Кохання

2. Пф, нехай вмирає

Я: боже нащо ти сюди приходиш?
В: бо люблю свою подругу, пусти мене вже.
Я: ти милась вчора? тхне від тебе.
Л: не слухай його, ти дуже гарно пахнеш.
В: що будемо робити?
Л: в мене є пропозиція яка тобі сподобається, і захистить тобі здоров'я.

я напружилась і мені стало дуже цікаво що Лілі придумала. вона дуже часто придумувала щось таке дурне.

Я: пф, нехай вмирає.

після того як Ян сказав ці слова я відчула ком в горлі. я не знаю чому, це ж від Яна а його не треба слухати. я відчувала що ось ось заплачу.

В: та й добре, тебе нарешті бачити не буду.
Я: від мене не втечеш.
Л: замовкніть! одне з другим! ну ось, що як ти до нас переїдеш?
Я: що?! ні, я проти.
Л: тебе ніхто не питав.
Я: але я тут теж живу.
В: ти не рахуєшся, йди краще зуби почисти а то далі смердить.
Л: то що?
В: ну, думаю Ян змириться вже нарешті і скаже яка я гарна, тому так. я швидко до вбиральні.

я побігла до вбиральні і випустила всі емоції які в мене були зараз. я плакала ніби безкінечно. чому я плачу через слова якогось Яна який не заслуговує уваги. я так довго виходила з депресії, пережила стільки всього, і він знаючи це,  буквально сказав мені вмерти. це ніби як ніж в спину. він ніколи не зрозуміє як це, коли губиш сенс існування, розчарування в собі і відсутність самовпевненості. тепер на моїй руці ще одна подряпина через мої гострі нігті навмисно вирощені. подряпина почала червоніти і було видно що подряпина дуже сильна. всеодно, яка різниця, я не та сама кохана людина для когось, нікому не має діла до мене. знову почуття як тоді, два роки назад, коли мій стан депресії був дуже запущений. ні, все добре, зараз все буде добре. я зараз встану і заспокоюсь, а потім піду посміюсь з Лілі і все буде добре.
я вийшла з вбиральні з усмішкою ніби нічого не сталось, Лілі стояла опираючись на стіл.

Л: Вікі, го знімем цей тренд в тік ток?
В: давай.

це був танець (йоооо 2020🤘🏿) і я його вже вивчила пару днів назад.

В: я його вже вивчила.
Л: та ну, тоді давай знімати вже.

☆☆☆

В: вже пізно, я мабуть піду.
Л: добре, чекаю тебе завтра з сумками.
Я: ненавиджу завтра.
Л: стули писок.
В: бувай)
Л: до завтра, будь обережна!

Від лиця Яна
(таке часто буде)

Лілі провела Вікторію, поняття не маю що буде коли вона буде жити з нами. може це на добре.

Л: ну ти ж закоханий в Вікі правда? те що ви будете зустрічатися трошки не зручно звичайно буде, але я так собі думаю, ви така мила пара.
Я: а ти не можеш відстати? ти знаєш що вона мені ніколи не подобалась, вона тільки огиду викликає.
Л: і зараз собі в думках думаєш «божечки Вікторія прости мене ти така неймовірна і гарна»
Я: я скоро зʼїду від тебе.
Л: та й добре, буду з Вікі трахатись.
Я: що?
Л: нічого, йди вже собі в кімнату бо я тут собі хочу шось зробити!

я пішов в вбиральню. я думав про те що я тоді сказав Вікторії, може це було занадто? коли я вже виходив з вбиральні я помітив туш, це точно не Лілі. це часом не туш Вікторії? вона якраз пішла в вбиральню. надто сильні знаки того що Вікторія плакала після моїх слів. нащо я тільки це казав? чому так соромно стало? відчуття ніби сам зараз заплачу. це ж так боляче напевно чути... як можна було так сказати?

Тгк: janeksiz
(Воу, я тепер розумію як жахливо писала)