Ми зайшли на стадіон і я ледве не зомліла від цієї краси. Ось-ось вже мали вийти гравці Шахтаря та Ворскли. Поки в нас був час, ми зробили декілька фотографій на пам'ять: Я та Анжела:
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я:
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
На поле почали виходити гравці, і я побачила Мудрика. "Тримайте мене!", шуткуючи сказала я. "Ахахаха, а тебе, Дарина, треба тримати, бо Судаков теж там?", сміялась Анжела. "ХАХАХАХАХА, звісно!", відповіла Дарина. Як тільки я побачила Мудрика на полі, я ледь не втратила свідомість. Я була бліда, адже не кожен день бачиш свого кумира вживу, хоч і на полі. Вони почали грати, і моє серце стискалося кожного разу, коли Міша володів мʼячем. Ось, перший тайм, 34 хвилина, і Мудрик забиває гол. Я почала сильно кричати від радості, ледве не зірвавши голос. "ТАКККК! Я ЗНАЛА, ЗНАЛА ЩО ВІН ЗМОЖЕ!!!", я неймовірно пишалася ним. Дівчата були дуже шоковані моєю реакцією, хоча знали, що я обожнюю Мудрика. "Воу, тихіше! Я все розумію, але в мене мало не луснула барабанна перетинка!", роздратовано сказала Дарина. "Я побачу, як ти будеш кричати, коли Судаков заб'є)", посміхнулася я. Дарина почервоніла. Перший тайм закінчився і в нас була невелика перерва. Я сходила до туалету, трохи поїла. А потім я згадала, що записала той момент, коли кричала від радості. Я вирішила викласти його в сторіс, та підписала його так: "Ледве не зірвала голос, але щаслива, як ніколи! Це було того варте) @mmudryk10" Я безнадійно перечитала питання, які я збиралась поставити Міші. "Ну, як емоції?", посміхаючись, спитала мене Анжела. "Подруго, так щасливо я себе ніколи ще не почувала! Неймовірні емоції, які запам'ятаються на все життя..", в мене з'явились сльози радості в очах. Другий тайм розпочався, я все дивилася на Мішу, та не могла відвести свій погляд від нього. На 67 хвилині забив Судаков, аж тут мені почулись крики Дарини. "ТАККККК! ТАААААААКК! МОЛОДЕЦЬ!!!", вона стрибала від радості. Ми з Анжелою переглянулися, і в мене з'явилась посмішка. Я теж люблю Судакова, звісно не так, як Мудрика, але все одно, він мені подобається. "Я ж казала!", сміялась я. Дарина подивилася на мене і сказала: "Добре, добре, вибач, що так відреагувала на твої крики". "Та не переживай, усе добре", відповіла я. Матч закінчився, і рахунок був 2:0 на користь Шахтаря. Я виклала фотку у футболці Мудрика, тримаючи український прапор на трибунах стадіону, і підписала його так: "Мільйон сердець—одне биття. Шахтар Донецьк—на все життя!🧡🖤" Я перечитала свої питання, вже спускаючись з трибун. Я приготувала папірець та маркер для його автографу, а також резинку, щоб подарувати Міші. Ми вийшли з трибун, і я простягнула руки з резинкою, маркером і папірцем. Всі футболісти почали виходити з поля до роздягальні, аж тут я побачила Мішу. "Міша, Міша, Міша!!", кричала я. Його автограф хотіли дуже багато фанатів, але чомусь він обрав саме мене. Він посміхнувся і подивився на мене. Я простягнула йому свою резинку. Він взяв її, підписав мені папірець, посміхнувся, помахав і пішов. Я почала плакати від такої приємної несподіванки, досі не могла повірити, що це зі мною сталося. Я відчула обійми дівчат і обійняла їх у відповідь. "Сонечко, заспокойся.. Молодець, я ж казала, що він дасть тобі автограф!", сказала Анжела. "Безмежно дякую за підтримку, сонце", я обійняла Анжелу сильніше. Ми вийшли зі стадіону, уже була пізня година. Мені на телефон прийшло повідомлення.
